28 червня 1996 року о 9 годині 18 хвилині, після 24 годин безперервної роботи Верховна Рада України прийняла сучасну Конституцію України. За це рішення проголосували 315 з 450 народних депутатів.
Цим голосуванням завершився майже трьохсотрічний шлях України до власної Конституції, який розпочався у 1710 році з Конституції, яку склав Пилип Орлик. «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького» - так називався цей документ. Він представляв собою договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська, і визначав права та обов’язки усіх членів Війська.
Наступним кроком у конституційному розвитку України стала Конституція Української Народної Республіки. Вона була прийнята Центральною Радою 29 квітня 1918 року. В тій Конституції наголошувалось, що вся влада в УНР походить від народу, а її верховним органом мають стати Всенародні збори. Конституція утверджувала принцип верховенства парламенту, тобто парламентську республіку. Доречі, через сто років, ця ідея знову обговорюється у вітчизняному політикумі.
На відміну від багатьох демократичних держав, що конструювали свої конституції десятиріччями та століттями, Україна отримала діючу Конституцію, як цілісну розробку групи фахівців під керівництвом кандидата юридичних наук Віктора Мусіяки (на той час народного депутата України). Конституції держав з усталеною демократією, наприклад США, Франції та Німеччини, утворювалися шляхом діалогу, громадського обговорення і набували статусу конвенційної істини, яка не є даною, а завжди постає як реакція на виклики суспільства. Наша країна, фактично, отримала готовий документ. І спосіб його формування не зміг не відобразитися на його цінності.
Безперечно, за оцінками фахівців-конституціоналістів, Конституція України є чи не найсучаснішою і найдосконалішою у світі. Але, на жаль, на сьогодні цей довершений з правової точки зору документ не викликає поваги та відчуття пієтету в українському суспільстві. Ми продовжуємо шукати правові відповіді на виклики пов’язані з регламентацією державного устрою, основних прав і свобод своїх громадян.
Конституційний процес – це об’єктивний та невід’ємний етап державотворення, який необхідно пройти. Як свідчить історія, по-іншому не буває. Винагорода, що очікує Україну після його завершення – це формування політичної нації та виховання сильного суспільства, здатного відповідати на серйозні виклики.