Розвиток мережі Internet відкриває нові можливості як для людей, так і для компаній у всьому світі. Але не всі в рівній мірі отримують з цього користь. Багато в чому отримання прибутку залежить від готовності бізнесу приймати зміни та швидкості адаптації до них.
В середині 1990-х років, з розвитком технологій, виник термін «цифрова економіка». Він був покликаний пояснити систему економічних відносин, що виникли та були засновані на використанні цифрових інформаційно-комунікаційних технологій. І якщо, в той час цифрова економіка відносилася, скоріше до області фантастики то на теперішній час, завдяки своєму стрімкому розвитку, вона грає все більш помітну роль, створюючи нові галузі та кардинальним образом змінюючи вже існуючі.
Глобальний інститут Маккінзі в дослідженні, проведеному в травні 2011 р, визначив Internet - найважливішим елементом економічного прогресу. Саме він забезпечує значну частину зростання економіки. Вклад Internet у ВВП розвинених країн за 15-річний період 1995-2009 рр. сумарно склав 10%, причому за період 2011-2016років він виріс в два рази - до 21%. За даними Європейської комісії зараз на цифрову економіку в групі країни «Великої двадцятки» приходиться близько 8% ВВП, що дорівнюється 3,2 трлн. Євро.
Безперечно, цифрова економіка відкриває нові можливості як у створенні продукту, так і в репрезентації його можливому покупцеві. Причому, конкурентні переваги у цій сфері отримують нові форми кооперації – так звані «технологічні платформи». Яскравими прикладами таких платформ є міжнародні Alibaba, Amazon, eBay або вітчизняні olx, rabota.ua. чи той самий pokupon. На відміну від держави чи транснаціональних корпорацій, які частіше за все забюрократизовані, платформа відкрита та не обтяжена великою кількістю вхідних бар’єрів. Для того, щоб працювати (продавати товар чи послугу), необхідно лише пройти кількахвилинну реєстрацію. А інтегровані в платформу інструменти допоможуть не тільки представити товар найкращим чином, а й забезпечать охоплення максимально широкого кола потенційних споживачів. Завдяки інтерактивним сервісам продавець завжди знає де є попит на його товар і може керувати продажами. Це зменшує витрати та оптимізує процеси. Це, у свою чергу, означає додатковий прибуток.
Наприклад, платформа таксі Uber. Раніше, водій приблизно 75% часу чекав на замовлення, 25% часу він їздив. А зараз пропорція змінилася: 75% часу припадає на обслуговування пасажирів, тобто дохід збільшується, витрати часу зменшуються. У свою чергу, споживач отримує необхідну послугу у необхідній якості за лічені хвилини і у зручному форматі.
Поступово, з розвитком технологій 3D-друку, відпадає необхідність у складному та віддаленому виробництві. Причому перевагами цієї технології можуть користуватися як невеликі локальні фірми, так і транснаціональні корпорації. До показового прикладу успіху із використання 3D-технологій відноситься кейс компанії Boeing. Ця корпорація найняла норвезьку Norsk Titanium AS для 3D-друку титанових деталей замість їх промислового виробництва. Це дозволить економити від 2 до 3 млн. дол. на кожному літаку 787 Dreamliner.
У дослідженні Global Center for Digital Business Transformation відзначається, що «в найближчі 5 років цифрова революція витіснить з ринку 40% компаній, які зараз займають лідируюче положення в галузі, якщо вони не здійснять цифрову трансформацію». Адже Internet, мобільні технології і обчислювальні можливості розвиваються дуже швидкими темпами.
Шлях цифрової трансформації та успіх цифрової економіки залежить від спільних узгоджених зусиль і держави, і бізнесу. І це не просто автоматизація виробництва та виробничих процесів! В першу чергу, це зміни в бізнес-моделі, стратегії розвитку, перегляд бізнес-середовища та правил в яких працює бізнес.
Якщо з бізнесом в принципі все зрозуміло: необхідно впроваджувати цифрові технології на рівні окремо взятої компанії, розвивати Internet речей та Big Data, знаходити та впроваджувати нові ефективні ІТ-рішення, то з державою складніше.
З одного боку держава, як певний вид корпорації, повинна впроваджувати цифрові технології. Особливо важливим у цьому процесі є розвиток електронних сервісів в державному секторі та впровадження цифрових технологій. А з іншого - важливим є вироблення загальної стратегії розвитку та визначення пріоритетів та контрольних показників і контроль їх виконання.
Держава повинна стимулювати розвиток цифрової економіки. По-перше, необхідна адаптована до нових реалій законодавча база. Нові способи ведення справ вимагають нових коректних способів обліку коштів виробництва. Проблемою, що потребує вирішення стає юридичний захист компаній які впроваджують системи ІІoT (індустріального інтернету речей), захист від кіберзагроз. По-друге, держава повинна створювати сприятливі умови для компаній, які йдуть по шляху цифровізації виробництва.
Окремим аспектом цифрової економіки стає забезпечення безпеки інформаційних та інноваційних технологій. Саме ступінь захищеності та гарантії персональних даних забезпечує довіру суспільства до цифрової економіки. Наприклад, Європейський Союз одним з перших розробив та ввів в дію Загальний регламент щодо захисту даних (GDPR), який надає резидентам ЄС інструменти для повного контролю над своїми персональними даними. Довгий час інформація якою користувачі ділилися в Internet вважалася власністю компанії яка її збирала, тепер ситуація змінюється. Згаданий вище Регламент чітко визначає, що будь-яка інформація про вас є вашою власністю і ви маєте право розпоряджатися нею на свій розсуд. З травня 2018 року якщо компанії не відповідають новим правилам, вони можуть бути оштрафовані на 4% від їх глобальних доходів.
Розуміючи основні тенденції цифровізації економік у світі, розглянемо які проблеми постануть перед Україною на цьому шляху.
По-перше, в Україні, як і у всьому світі, є компанії які вважають, що інформаційні технології несуть загрозу традиційному укладу їхнього бізнесу. Їх традиційно чимало в сфері виробництва продуктів харчування. Навіть тим з них, що розуміють необхідність інтеграції в цифрову реальність, складно перебудуватися. Найважчою зміною є перебудова корпоративної культури і бізнес-процесів організації. Держава повинна допомагати таким компаніям, демонструвати переваги, створювати умови.
По-друге, спостерігається досить серйозна нестача кваліфікованих кадрів. Цю проблему необхідно вирішувати і на рівні навчальних закладів (освітні курси в школах і вузах), і на рівні компаній (корпоративне навчання), і на рівні держави.
По-третє, несприятлива економічна ситуація, яка наразі спостерігається в Україні, впливає на інвестиції компаній в основні засоби. Обсяг інвестицій скорочується, і в першу чергу, це скорочення відображається на придбанні та впровадження нових технологій. А саме нові технології – необхідна умова розвитку цифрової економіки.
Підсумовуючи зазначу, що в цілому українська економіка орієнтована на сировинні ринки та експорт продукції з низькою доданою вартістю. Це уповільнює розвиток країни і збільшує цифровий розрив між Україною та країнами-лідерами. Варто вже сьогодні усвідомити необхідність та неминучість цифровізації економіки. Виходячи з цього сформулювати державну політику у цьому напрямку та зробити її одним з основних пріоритетів економічного розвитку держави.