Я належу до того покоління, яке виховувалося на риториці «наймогутнішої держави світу», що єдина здобула перемогу над фашизмом. Ми – радянські діти - майже нічого не знали про Другу світову війну, проте, були обізнані на подробицях і деталях Великої вітчизняної. Ми жили в паралельній реальності до всього цивілізованого світу.
Лише з плином часу, поступово для нас відкривалася справжня історія тієї жахливої війни. Оприлюднення архівних документів, які протягом десятиліть перебували під грифом «суворо таємно», призвело до справжньої революції свідомості багатьох моїх однолітків.
Наше сприйняття докорінно змінилося за виключенням одного – безмежної вдячності і поваги до тих, хто ціною власних життів приніс людству довгоочікуваний мир.
Добре пам`ятаю, як люди, які пережили ті лихоліття, усі повоєнні роки наче заклинання-відповідь на будь-які труднощі промовляли одну фразу «головне, аби війни не було». А фронтовики, яким вдалося вціліти в тому пеклі, зазвичай відмовчувались на наші прохання розповісти, а що там було насправді. І лише очі видавали той жах, біль і смуток, які випали на їх долю.
Щороку в ці дні у моїй пам`яті зринають очі тих ветеранів. Вони воліли лише одного – «ніколи знову». Більшість із них вже полишила цей світ. Можливо, на краще, що вони так і не дізналися, якого підступного удару було завдано по їхній землі звідти, звідки вони навіть ніколи уявити собі не могли…
І сьогодні їхні нащадки знову зі зброєю в руках мужньо і звитяжно тримають лінію оборони, захищаючи кожен метр української землі.
Наразі, відзначаючи День пам`яті і примирення разом з усім цивілізованим світом, згадаємо усіх українців, які поклали голови за свою землю тоді і відчайдушно протистоять агресорові нині.
Підтримаємо невтомною молитвою і шаною наших воїнів. Вічна слава і пам'ять загиблим героям!
Із Днем пам`яті та примирення!
Слава Україні!