У Харкові по закінченні виставки макетів пам’ятників героям АТО, визначено кращий моморіал, який буде споруджено, напевне, на майдані Захисників України. Однак, представники громадських організацій, волонтери та деякі учасники війни звернулися до голови Харківської ОДА, аби продовжити конкурс проектів. Уважають: авторам бракує нових ідей, а сам конкурс — вибір без вибору.
Здається, що в Харкові, де знаходиться вузи, у яких вчаться на скульпторів, а членами обласної організації НСХУ числиться 26 митців, проектів поданих на конкурс повинно бути навалом. Якби кожен з професійних скульпторів, як ведеться, подав по 2 проекти, то їх би було щонайменше півсотні. А якби ще й студенти в курсових роботах обрали тему АТО, то уявляєте, який натовп би стояв перед дверима журі. На жаль, кращий макет пам’ятника довелося обирати, як кажуть, з семи гірших. Не великий, як кажуть вибір.
Один з представників журі, до якого увійшли чиновники від мистецтва, архітектори міста и області, керівники вузів де вчать на будівельників, архітекторів та скульпторів, творчої спілки й третина учасників АТО, пояснив мені цей феномен жадібністю деяких митців: мовляв, деякі скульптори відмовилися, інші зажадали оплати проектів, які подадуть на конкурс. Голова ж секції скульптури Харківського осередку НСХУ Фелікс Бетліємський, називає іншу причину: недовіру професіоналів до журі. Так там є професійні скульптори, однак, на його думку, немає потрібного профеесійного результату. Останнім часом шедевральних скульптур у Харкові Бетліємський не бачить. Приклад? Пам’ятник українській незалежності, де крилата грецька богиня летить по Земній Кулі, прозваний «дівчинка на шару». До того була колона, яку увічнював перевернутий, майже карикатурний тризуб. Пан Бетліємський, до речі, також не подав своїх робіт на конкурс.
Я не маю нічого проти присутності в журі хлопців, які воювали, а от інші персоналії…– каже голова скульпторів.– У них міжсобойчик, і не дай боже щоб хтось чужий туди вліз. Ми пропонували створити чесне й справедливе журі, зокрема, я казав: хлопці, давайте просто додаймо туди професіоналів, які чесно дивитимуться на все це. Так ні, на манежі залишились усі ті ж люди.
Взірцем журі пан Бетліємський бачить те, котре визначає кращий пам’ятник бійцям «Небесної сотні», який також буде споруджено у Харкові. До нього увійшли не лише архітектори та скульптори Слобожанщини, а були також запрошені митці з Дніпропетровщини та Запоріжжя. Такому журі, мовляв, професіонали довірятимуть, що це буде чесний конкурс, а не гра, де переможець часто відомий наперед.
У поданих проектах пам’ятника героям АТО Фелікс Бетліємський також не бачить тієї ідеї, котра б відповідала темі національно-визвольної війни, боротьбі українців за свій європейський вибір.
Маємо переважно «совдепівсько-афганське» втілення ідеї в монументі,– каже скульптор,– ніде не видно, що хлопці загинули за європейський вибір. Щоб показати цей зміст війни, потрібно придивитися, які пам’ятники ставлять у Європі. Переважно, це монументи-символи, а не скульптурна група з кількох людських фігур, які ні про що не говорять.
Справді над авторами макету-переможця явно тяжіла радянська традиція творення пам’ятників. Якщо придивитися до макета монумента уважніше, то впадає в око схожість ідеї майбутнього харківського меморіалу з відомим монументом воїнам-афганцям, що споруджений у Києві, лише в столиці ідею тієї «інтернаціональної» війни втілено в трьох скульптурних постатях, а в Харкові остання війна під назвою АТО — у двох стомлених фігурах. Обоє вояків зі зброєю, в розвантажувальних жилетах і касках, один присів перепочити, інший стоїть біля нього. На бетонних плитах будуть вибиті назви підрозділів, що воюють на Донбасі. Справді, де тут європейський вибір?
Один з представників групи авторів, чий пам’ятник визнано переможцем, скульптор Олександр Рідний зізнається журналістам, що в його думках, а потім на ескізах спочатку був інший пам’ятник: Донецький аеропорт, де йде страшний бій, летять снаряди, воїни в динаміці. Однак, вважає він, не настав час для такого, бо ця війна ще кровоточить, болюче сприймається її учасниками, особливо родичами полеглих. Тому вирішили створити щось спокійне, написати історію миру.
Олександр Федоров, який у «Спілці ветеранів АТО» Харківщини відповідає за військово-патріотичну роботу подобається проект-переможець, він проти символізму, на якому наполягають деякі митці. Потрібно, мовляв, думати не лише про карколомні образи, а й про те, що до монументу потрібно прийти, аби вшанувати полеглих і живих, покласти квіти, щоб діти самі розуміли що й до чого, а не ламали голову над символами. Що він бачить у скульптурі? Сучасних Тараса Бульбу і його сина Остапа, які віддали життя за Україну. На моє зауваження, що повість «Тарас Бульба» Микола Гоголь написав на замовлення і за гроші російського царя, якого він прославляє, де явна антипольська (по-сучасному, антиєвропейська) тема, що не стикується з нашим європейським вибором, Олександр Федоров відповів, що має інше на думці, зовнішнє сприйняття побаченого. Власне ж, один стомлений, дещо в літах чоловік може бути втіленням волонтера і добровольця, інший, скажімо, кіборга. Врешті решт, проект пам’ятника ще не остаточний, отож він дороблятиметься, додаватимуться деталі. Отож автори чекатимуть пропозицій. Словом, активісти, котрі звернулися до голови ОДА й сподівалися на продовження конкурсу й появі нових проектів, будуть розчаровані: йдеться не про новий проект, а про вдосконалення старого.
Громадський активіст Віктор Козоріз в тому, що не з’явилося якоїсь нової ідеї пам’ятника героям АТО бачить свою логіку.
Пам'ятник – від слова пам'ять,– говорить він.– Поки серед нас живі герої і свідки АТО, виховувати молодше покоління треба на цих прикладах, на живій історії і пом'яті. А коли живих свідків вже не залишиться, тоді треба ставити пам'ятники. Більшості полеглих, встановлені меморіальні дошки або на будинках, де вони мешкали, або на школах, де навчалися. Це правильно і справедливо, бо йдеться про конкретних осіб. Але у випадку з конкурсом, де мова про монументальний художній твір, який на століття увічнюватиме не стільки постаті конкретних героїв, як певний відрізок нашого часу, як на мене, для таких пам'ятників час ще не настав, тому й більшість скульпторів не можуть остаточно визначитися з образом майбутнього меморіалу.