Спочатку в цьому чоловікові мене зацікавив надпис «ШУХЕВИЧ», пришитий до камуфляжної форми типу «піксель» та рядок державних і недержавних відзнак над ним. Це вже потім мене захопила його віра в нашу перемогу, що контрастувала зі старою технікою, яку я бачив на передовій. Чи, може, вірити так безоглядно Василя спонукало пірізвище Шухевич і служба в батальйоні імені Сергія Кульчицького?
З Майдану — на фронт
На війну він пішов з Майдану, де був із першого дня. Разом з ним барикади захищали двоє його синів. Старшого контузило, тепер має проблеми зі здоров’ям. Отож воює колишній майданівець і за синів, і за себе, і за загиблих побратимів.
Раніше Василь Шухевич викладав у школі історію. Свого часу із відзнакою закінчив Київський педінститут імені Горького (нині Драгоманова). Питаю його, чи важко людині мирної професії стати воїном?
— Просто потрібно не боятися, не жаліти свою шкуру — тоді з тебе вийде справжній солдат, спроможний іти у бій. Ти наступаєш на ворога, і він тікає, бо приїхав заробити грошей… А ти захищаєш багато чого. За тобою батьки, брати, сестри, дружина, діти, онуки. Я знаю, за що воюю, тому не шкодую життя. Ми знищуємо зло, аби позбавити світ війни. Нічого не хочу: ні медалей, ні орденів… Найбільше бажання — дожити до перемоги.
Під Горлівкою Василя поранило — був буквально нашпигований осколками. Переніс кілька операцій. Лікарі ще й пов’язок не зняли, а він уже подався на фронт. Каже, що на передовій усе як рукою знімає: болячки минають, рани гояться швидше.
Зрубати голову дракону
Говорили ми й про забезпечення армії, її моральний дух. На відміну від багатьох цивільних, які полюбляють, сидячи на дивані, шпетити наше військо, Василь Шухевич відгукується про його боєздатність оптимістично.
— Спершу ми були голі й босі. Тепер перебудувалися, згрупувалися, маємо найдосвідченішу, наймотивованішу армію в Європі. Російське військо менш боєздатне, бо в нас — дух, патріотизм. Дехто мені заперечує: так вони кількістю візьмуть — нас 40 мільйонів, а їх 140. Ні, росіян як таких не більше, ніж нас. Решта — чеченці, осетини, якути, татари, буряти, чукчі, яких тримають в імперії або грошима, або силою. Якщо того чи іншого не вистачатиме, то інородці не лягатимуть кістьми за імперію. Що ж до Росії… Вона мені здається не двоголовим орлом, а драконом із десятком голів — ти їх стинаєш, а вони відростають. В історії бувало не раз: от-от, здавалося, ця імперія зла завалиться, а вона знову відроджувалась і несла у світ зло, кров, війни. Але на все свій час. Ось побачите: українцям, можливо, ще доведеться відправляти в Росію миротворчі батальйони, щоб усі ті народи розборонити.
Фаталізм чи віра
Василь каже, що на війні став фаталістом: вірить, що людина проживе стільки, скільки їй відпущено Богом. Остаточно укріпився у цьому, коли одного разу, сидячи на броні танка, побачив, як по ньому пробіг сонячний зайчик від прицілу снайперської гвинтівки. Зрозумів: він на мушці, але наступна думка — те, що буде, те й буде. І снайпер чомусь не вистрелив. Доля…
— Мені здається, — каже Шухевич, — що війна активує духовні сили й здібності людини, про які вона раніше й не підозрювала. Надзвичайно загострюється інтуїція — траплялося, я без тепловізора в суцільній темряві, як кіт, усе бачив у сіро-зелених тонах. Не раз у мене були сни-застереження, що не варто йти у певне місце. І справді, згодом виявляли там засідку. А ще на фронті є таке правило: будь чесним, і виживеш. Якщо ж зробив якусь підлість, зазіхнув на гроші побратима — усе, куля тебе знайде. Все це я знаю від своєї бабусі-знахарки. Відчуваю її підтримку… Мені навіть товариші кажуть: «Іноді здається, що тебе веде якась сила».
Зрада і героїзм
Окрім непохитної віри в перемогу, у Василя є кредо: треба бути милосердним. До всіх, навіть до ворогів. «Зло можна перемогти лише добром», — цитує він архієпископа Любомира Гузара. Але, зізнається, зустрінься йому дехто із представників нашого Генштабу, не знає, чи дотримався б християнських заповідей…
— Багато хто з них досі українець тільки за громадянством… Генеральний штаб мав би складатися з людей, котрі не місяць і не два воювали на фронті, набралися досвіду в окопах. Пригадую, генерал Кульчицький був весь час серед нас. І не тільки в бою. Рубав дрова, варив їсти разом із бійцями. То був справжній воїн, людина з великої літери. Досі не вірю, що його смерть — фатальний збіг обставин…
Прощаючись із Василем, не міг не спитати, чи має він якийсь стосунок до легендарного керманича УПА?
По материній лінії ми дуже далекі родичі, — відповів нацгвардієць. — Тепер я, як колись він, виборюю незалежну Україну. Кожна людина може стати Шухевичем. Просто потрібно не боятися захищати свою країну, не жаліти свою шкуру – тоді станеш справжнійм воїном, спроможним іти на контактний бій. Роман Шухевич у землі, Юрій, гуморний хлопець, — у Верховній Раді, а я майже півтора року на фронті. Отаке воно, життя…