Володимир Путін вирішив нагадати нам, що в агресора ще достатньо ракетного потенціалу, безпілотників, щоб перетворити життя українців на пекло. Кількість жертв цієї атаки зростає з кожною годиною, а багато хто намагається зрозуміти логіку — чого хотіли добитися росіяни цього разу, по яких саме цілях вони намагалися влучити?
Минулої зими ми, в принципі, прекрасно усвідомлювали ці задачі, які ставив перед собою агресор, коли обстрілював українські міста і селища. Тоді головною ідеєю російського президента Володимира Путіна та його військових був «холодомор» — знищення української критичної інфраструктури, сподівання, що можна буде добитися того, щоб українці опинилися у холоді у власних домівках, щоб критична інфраструктура не могла працювати. Цієї мети росіяни досягти не змогли й ця зима демонструє, що вони відмовилися від своїх планів щодо знищення української інфраструктури, усвідомлюючи, що результату такого на який вони розраховували у важку зиму 2022-2023 років все одно не буде.
Сьогодні головною метою російської держави, коли відбуваються такі атаки, є терор і безкарність, бажання продемонструвати, що Україна все одно залишатиметься під ракетними атаками та ударами безпілотників, які б заяви на її підтримку не робили керівники країн цивілізованого світу.
Коли ми чуємо, що російський президент Володимир Путін надсилає нібито на Захід сигнали щодо імовірності перемовин і закінчення війни, ми маємо усвідомлювати насамперед мова йде про капітуляцію ненависної йому держави. Перемовини та капітуляція у голові Володимира Путіна, у свідомості його оточення та переважної більшості земляків, це синоніми, однак для того, щоб добитися капітуляції ворожої країни, з точки зору Путіна, потрібно її залякувати, переконати громадян, що єдина можливість позбутися щоденного терору — це погодитися на політичні умови, які висуває Москва.
Якщо Росія дійсно сьогодні бажає добитися визнання своїх цілей щодо окупації українських регіонів, якщо Володимиру Путіну потрібна пауза у війні, щоб накопичити нові ресурси для остаточного знищення української державності, йому потрібно, щоб із цим погодилися самі українці. А українці, з точки зору російського президента, мають погодитися на такі умови з безвиході та переляку. Тобто логіка лютого 2022 року не змінилася і не зміниться. Володимир Путін — не та людина, яка робить серйозні висновки зі своїх помилок, він може просто вважати, що не дотиснув ворога, що якщо ворог не розуміє його мови, потрібно збільшити тиск настільки, щоб ця мова примусу і ненависті була зрозумілою і полегшила ухвалення умов капітуляції.
І як це завжди буває, у нашому ставленні до російських дій бажання тиснути призведе до абсолютно зворотних результатів. Я не буду говорити, що українці призвичаїлися до війни та ракетних атак ворога — до цього неможливо призвичаїтись. Однак кожна демонстрація сили показує, що із Російською Федерацією не можна домовитися; переконує, що ми живемо в атмосфері довготривалої війни і єдина можливість вийти з високо піднятою головою — це не погоджуватися на тиск, який може не зменшуватися роками й призводити, ще неодноразово, до таких масованих ракетних атак.
Окрім того, кожна така дія росіян переконує цивілізований світ у безпідставності сподівань, що можна про щось домовлятися із російським політичним керівництвом, що Росія дійсно бажає, якщо не миру, так принаймні паузу у своїй війні з Україною.
Уже цього ранку очільниця посольства Сполучених Штатів в Україні Бріджит Брінк написала про те, що допомога Україні потрібна вже сьогодні. Дійсно, кожен такий звірячий злочин росіян переконує в тому, що західні політики, які зараз не поспішають з ухваленням рішень щодо виділення чергових траншів допомоги для нашої країни, фактично сприяють російському президентові Володимиру Путіну у продовженні його злочину.
Адже фінансова допомога — це не тільки зарплатня і пенсії, зброя для української армії, яка зупиняє атаки російських окупантів на сході нашої країни, це ще й протиповітряна оборона, яка необхідна Україні для захисту від масованих атак ворога. Це необхідність захистити мирних мешканців нашої країни від злочинів Російської Федерації й не допомагати у такій ситуації — це фактично створювати у Володимира Путіна, російських військових та громадян, які щиро співчувають агресивними цілими своєї влади, відчуття безкарності, яке врешті-решт і перетворила у світовій історії російську державу на справжнісінького монстра. Монстра впевненого, що він може робити на цій землі все, що йому заманеться і ніякою кари за це не буде, а наявність у Російської Федерації безпрецедентного за кількістю ядерного арсеналу тільки посилює цю впевненість, що росіяни можуть безкарно гатити по чужих містах і селищах.
І до того моменту, поки світ не переконає Росію у зворотному її злочини будуть продовжуватися, а їх жертвами будуть в результаті ставати не тільки українські громадяни.