Після того, як президент Росії Володимир Путін підписав укази про «приєднання» до його країни чотирьох частково окупованих українських регіонів, президент України Володимир Зеленський оголосив, що країна подає заявку на вступ до НАТО у прискореному порядку.
Після цієї заяви багато українців чекали на брифінг генерального секретаря НАТО. Однак Єнс Столтенберґ, як і очікувалося, не відповів на пряме запитання про можливість такого вступу. Цьому не варто дивуватися.
Генеральний секретар НАТО координує діяльність організації. Питання про вступ до НАТО ухвалюють усі країни-члени Північноатлантичного альянсу – при цьому рішення має бути ухвалене консенсусом.
Нещодавно всі ми були свідками того, як після рішення Фінляндії та Швеції про вступ до НАТО президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив, що не може погодитися з цією заявкою, оскільки у цих країн неналежна, з погляду його країни, політика у галузі безпеки та ставлення до терористичних організацій. Ердоган змінив свою думку лише після тривалого переговорного процесу з керівниками не лише Фінляндії та Швеції, а й Сполучених Штатів. При цьому всі ми ще очікуємо на позитивне рішення парламенту Туреччини і, як і раніше, побоюємося політичних сюрпризів.
Варто запитати себе: чи зможе Україна вступити до НАТО в такій ситуації? Чи захочуть усі країни-члени НАТО погодитися з прискореним прийомом до альянсу країни, на території якої відбуваються військові дії і на частину території якої відкрито претендує інша держава, що має значний арсенал ядерних озброєнь. Я не сумніваюся, що на це складне запитання багато керівників країн-членів НАТО відповідатимуть позитивно. Але не сумніваюся і в іншому: будуть і ті лідери, які рішуче не погодяться з такою можливістю.
Чи означає це, що двері до НАТО для України зачинені надовго? Ні, не означає. Як ми бачили на прикладі Фінляндії та Швеції, переговорний процес навіть із такими жорсткими гравцями, як президент Туреччини, може дати свої позитивні результати. Однак для такого переговорного процесу у випадку України може знадобитися час. Питання – чи є цей час у держави, яка перебуває у стані війни?
І тут ми повертаємося до проблеми, яка є однією із найважливіших з першого дня війни Росії проти України – до питання про гарантії безпеки. Прецедент Фінляндії та Швеції також створює принаймні теоретичну можливість відповісти на це питання. Сполучені Штати та Велика Британія надали обом північним країнам гарантії безпеки до вступу до НАТО.
Тобто йдеться про тимчасові гарантії безпеки. Про гарантії, які діятимуть до вступу Фінляндії та Швеції до альянсу і перестануть діяти, як тільки обидві країни стануть повноправними членами альянсу. У цьому випадку, до речі, вже Фінляндія та Швеція гарантуватимуть свою підтримку іншим членам альянсу в разі нападу на них. Про це також не варто забувати.
Якщо сьогодні Україна отримує військову підтримку від членів НАТО, але не зобов’язана брати участь у захисті їхньої власної території та безпеки, зі вступом до НАТО все зміниться, і українські збройні сили стануть частиною спільної інфраструктури альянсу. НАТО – це взаємні зобов’язання та ризики.
І ось тут постає наступне фундаментальне питання: чи готові будуть країни, які надали гарантії безпеки Фінляндії та Швеції, надати такі ж самі гарантії безпеки Україні та в якій ситуації це може статися. Від відповіді на це запитання і залежатиме розвиток процесу євроатлантичної інтеграції України та, зрештою, завершення війни, яку розв’язав Володимир Путін.