Демонтаж пам’ятника Катерині II в Одесі показує настрої в місті, яке стрімко втрачає будь-яку сентиментальність по відношенню до сторінок, пов’язаних з історією Росії, пише Шон Волкер в The Guardian.
Ліквідація пам’ятника – лише одна складова програми дерусифікації по всій Україні. Особливого відтінку вона набуває в Одесі.
Багато великих російськомовних письменників були вихідцями з Одеси або проводили там час. Жителі міста переважно розмовляють російською мовою, а Спасо-Преображенський собор у 2010 році освятив російський патріарх Кирило.
Але зараз Путін робить те, що не вдалося зробити нікому за 30 років незалежності України. Він перетворює Одесу на горде українське місто. Обстріли лише прискорюють цей процес.
Багато хто з тих, хто мав проросійські симпатії, також були вражені подіями останніх півтора року і особливо останніх двох тижнів.
За словами краєзнавця Олександра Бабича, Одеса формально має російське коріння. «Але навіть в імператорській Росії це було найбільше антиімперське, космополітичне місто, відкрите світу і значною мірою кероване іноземцями», – сказав він.
Перший градоначальник був французом, перша газета виходила італійською мовою. У різний час у місті народжувалися грецькі, болгарські та сіоністські революціонери.
Загальноукраїнська програма з перейменування вулиць є також одним із елементів боротьби. Але навіть зараз тут спостерігається більш терпиме ставлення до деяких російських назв, ніж у багатьох інших містах України. Чимало переконаних українських патріотів за те, щоб не перейменовувати вулиці. Наприклад, залишити вулицю Пушкіна.
Питання, як позбутися цієї загальної культурної спадщини, стоятиме ще довгі роки. У музеї образотворчих мистецтв велику колекцію російського та українського мистецтва було знято в перший же день бойових дій. Нині галерея складається із сучасних експонатів, що відображають різні аспекти війни. Але коли все закінчиться, постане питання про те, що робити із постійною колекцією.
Керівництво музею розуміє, що експозиція сильно відрізнятиметься. Завідувач наукового відділу музею Кирило Ліпатов вважає, що не варто прибирати проблемні роботи. За допомогою них можна показувати, як мистецтво використовувалося для підтримки наративів.