Випускниця Юридичної академії ім. Ярослава Мудрого залишила навчання в Парижі, щоб боронити Україну від російських загарбників. 26-річна військова із позивним “Лис” нині займається аналітикою та розвідкою в одному з провідних підрозділів ЗСУ.
Інтерв’ю з військовою опублікував університет.
За словами дівчини, у 2015 році вона пішла на військову кафедру в університеті, у 2017 році отримала звання “молодший лейтенант”, здобула спеціальність юриста та працювала помічником нотаріуса. У 2020 році “Лис” проходила літні збори у 117-й бригаді тероборони Сумщини, після — стала лейтенантом. Восени 2021 року поїхала навчатися до Франції. У момент повномасштабного вторгнення РФ дівчина перебувала за кордоном.
“Спочатку не повірила, потім — хвилини три плакала і била від безсилля подушку, і нарешті — почала пакувати рюкзак із речами, бо вже взяла квитки на потяг до Парижу. Найскладнішими на той час були 10 годин очікування рейсу в аеропорті й постійний перегляд новин”, — каже “Лис”.
Після приїзду в Рівне дівчина вступила до тероборони, прослужила 10 днів і поїхала до Києва.
“Там активно формували добробати і видавали зброю. У київському “Азові” на мене знову чекала невдача, бо в них офіцерські посади не були передбачені, а в теробороні були страшні черги, батальйони були вже сформовані. І тоді мій друг відвів мене у шпиталь до волонтерів, де я займалася тактичною медициною та забезпеченням військових всім необхідним. Зараз у мене інша, більш специфічна робота — аналітика та розвідка в одному з провідних підрозділів ЗСУ”, — розповідає жінка.
На думку військової, Україна почала здобувати справжню незалежність лише в 2014 році.
“На мою думку, незалежність при виході з СРСР далася нам відносно безкровно. Ми просто недооцінили її, не знали, що це і що з цим робити. Ми були несвідомі. Ще у 2014 році ми почали захищати світ від рашизму, от тільки тоді світ не дуже це розумів. А ми тоді почали здобувати справжню незалежність, відстоювати свій вибір і цінності. Далі — конфлікт заморозили, і ми знову опинилися немов у дрімоті.
Поступок Росії не буде ніколи. Допоки вони не отримають “по зубах” — не заспокояться. Тому лише так. Іншого вибору у нас немає”, — каже “Лис”.
За її словами, “реальна війна — це кров, бруд, сльози, страх і біль”.
“Це кусюча арта, нерозуміння того, чи ти прокинешся завтра вранці, а також усвідомлення, що когось із твоїх побратимів в один момент може не стати. Це порожнеча всередині, коли пакуєш у мішок свого друга. У війні немає нічого красивого, гарного і крутого. Та й зараз війна не така, як була раніше. Вона набагато підступніша. Однак є адреналін і є справжнє братерство — це єдине хороше, що в ній можна знайти”, — розповідає військовослужбовиця.
На її думку, воювати мають ті, хто розуміють куди вони йдуть і що з ними може трапитися.
“У військових є певні переваги, вони вміють виживати і мають відповідну освіту та досвід, але, на жаль, кадрових військових недостатньо. Тому, я вважаю, кожен, хто відчуває в собі обов’язок і щире прагнення йти і захищати свій дім, свою родину, має право і гідний того, щоб взяти до рук зброю. Саме таких людей треба навчати попри те, що вони — цивільні. Якість має брати гору над кількістю, мотивація має бути рушієм і спонуканням. Такі люди будуть битися до останнього подиху”, — каже “Лис”.
За словами військової, серед спеціальностей є такі, які підходять саме жінкам: лікарі, юристи, психологи.
“Взагалі досвід Ізраїльської армії показує, що дівчата часом можуть працювати навіть більш ефективно, ніж чоловіки. Неважливо, якої ти статі, важливо те, чому саме йдеш на війну”, — вважає дівчина.
“Незалежність — це можливість вільно висловлювати свої думки, дотримуватися власних поглядів, навіть тоді, коли вони розходяться з загальним уявленням. Для мене це можливість говорити рідною мовою. Незалежність у праві обирати те, що я вважаю для себе правильним чи необхідним, не озираючись на владу чи режим”, — говорить “Лис”.
Головною мрією дівчина називає прогулянку у відбудованому, українському Маріуполі.
“Сяду на березі моря, питиму какао та дивитимуся на захід сонця. Мрію, що зайду в улюблену кав’ярню в Авдосі, а потім довго блукатиму містом. Про багато таких дрібниць мрію. Всі вони складаються в один великий пазл – і це все описується одним простим словом “щастя”, — каже військова.
Вона також планує повернутися до навчання за кордоном: “Отримати диплом і почати як людина з юридичною освітою змінювати свою країну на краще. Можливо, працюючи в якихось міністерствах чи відомствах, а можливо, в міжнародних структурах по типу ООН”.