У військовому відношенні справи в Україні йдуть не найкращим чином. На Заході сумніваються в доцільності поставок зброї. На їхню думку, Україна повинна прагнути миру з Росією. Це може призвести до фатальних наслідків, стверджує швейцарська газета Neue Zürcher Zeitung.
Мир через силу – ось головна ідея Володимира Зеленського. Військові успіхи України мають змусити Росію сісти за стіл переговорів. Однак цього тижня «план перемоги» українського президента провалився у Вашингтоні. США не постачають ракети більшої дальності проти цілей у Росії. Та й у військовому відношенні війна складається для України не найкращим чином. Це особливо надихає активістів руху за мир у Німеччині. У дні банківських канікул 3 жовтня BSW (Союз Сари Вагенкнехт), Ліва партія і СДПН проведуть демонстрацію в Берліні і вимагатимуть переговорів із Путіним. Вони помиляються.
Про це просто говорити, це широко поширена думка: Україна велика (найбільша європейська країна, між іншим), але Росія ще більша, у неї нескінченні ресурси лояльних людей і заводи, повні військових матеріалів, від Уралу до Тихоокеанського узбережжя. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан уже заявив своїм колегам у ЄС, що Росія непереможна у військовому плані. То чи не краще українцям зараз розмахувати білим прапором і просити миру, замість того, щоб чекати і втрачати ще більше людей і землі в процесі?
Це було б капітуляцією. Ті, хто свято вірить у міф про непереможну Росію, мають називати це саме так.
Це також було б капітуляцією з боку Заходу. Адже якщо Україна не може перемогти Росію, то, за логікою речей, не може перемогти і Захід, який уже два з половиною роки вливає в Україну мільярди грошей і зброї та від’єднує російську економіку від Європи й Америки. Хіба цього ми хочемо?
Правда в тому, що успішний опір українців з лютого 2022 року сам по собі є перемогою. Над російськими окупантами і над новим імперіалізмом Кремля. План Володимира Путіна зі швидкого захоплення Києва та повалення уряду провалився. Його армія зазнає величезних втрат, Росія живе в кредит з військовою економікою і ВВП, який все ще менший, ніж в Італії. Україні не потрібно дозволяти такій Росії диктувати світ.
Ще одна помилка в міркуваннях. Припинення допомоги зброєю Україні означає військову перевагу для Росії. Більше нічого. Ефект можна було спостерігати минулої зими та весни, коли республіканці в Конгресі США заблокували постачання зброї та боєприпасів. Дедалі більше українців загинуло від ракетних ударів і бомб, що падали, від яких уже неможливо було захиститися. Більше квадратних кілометрів землі відійшло до російської армії. Путін скористається припиненням постачання зброї у військових цілях, а не сприйме це як запрошення до мирних переговорів. Чому він має це робити?
Звучить розумно, але приховує цинічну ідею: Україна повинна віддати окуповані або завойовані росіянами території під час мирних переговорів, південь, Донбас, Крим, тобто чверть своєї території. Це рекомендація лівих і правих популістів у Європі, включно з ліберальним президентом Чехії Петером Павлом, колишнім генералом НАТО. Навіть рішення України про вступ до НАТО може стати предметом обговорення. Натомість Росія відмовляється – від чого саме? Від демонтажу української держави? Від подальших територіальних захоплень? Від насильницької асиміляції викрадених українських дітей? Такий «компромісний мир» буде важко прийняти. Це означало б, що Європа погодиться з агресивною війною на своєму континенті та насильницькою зміною державних кордонів.
4. У Росії також є інтереси безпеки
«Політики миру» в Німеччині зараз розробляють нову архітектуру безпеки для Європи. Фундамент для неї буде закладено за допомогою врегулювання в Україні. Нейтральна Україна, яка в один прекрасний день стане членом ЄС, – ось проект нових політиків розрядки. Результатом має стати спільна безпека з Володимиром Путіним. Це наївно. Путін проводить експансивну військову політику. Він хоче витіснити НАТО зі Східної Європи, розширити Російську Федерацію і чинити прямий вплив на держави на периферії Росії. Важко уявити це як законні інтереси безпеки Росії, які можуть бути врегульовані на мирній конференції. Для цього необхідне нове, інше керівництво в Москві.
5. Мир – це не все. Але все – ніщо без миру
Цей вислів голови німецької СДПН і колишнього канцлера Віллі Брандта в його промові 1981 року сьогодні слід розуміти правильно. Не як блаженний пацифізм і заклик до мирної конференції щодо України за будь-яку ціну. Швидше, як мандат на відповідальну політику: мир – невід’ємна частина міжнародного порядку, але не єдина його складова. Свобода, закон і справедливість також є його частиною. Українці знають це. Вони знають, що таке цвинтарний мир, який диктатура нав’язує своїм громадянам. Понад сімдесят років Радянської республіки та сталінського геноциду через організований голод залишилися в пам’яті українського народу. Путінський мир у Східній Європі, де люди більше не можуть ухвалювати рішення щодо свого життя і своєї держави, мало чого вартий.