Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров достроково залишив зустріч глав дипломатичних відомств «Групи двадцяти» (G20). Залишив після практичної обструкції, яку влаштували йому міністри закордонних справ провідних країн світу. Залишив після заклику господині зустрічі, очільниці МЗС Індонезії Рено Марсуді – дипломатка на відкритті наради закликала припинити війну в Україні.
Саміт на острові Балі був першою очною зустріччю Сергія Лаврова з міністрами закордонних справ країн Заходу після масштабного вторгнення Росії до України. Перед нарадою голова російського зовнішньополітичного відомства заявив, що хоче подивитися, чим дихає Захід. Але вже після конференції роздратований Лавров сказав журналістам, що «із Заходом нема про що говорити».
Спостерігачів може здивувати емоційна реакція Лаврова. Хіба не знав, куди їде? Хіба не розумів, що керівники західних дипломатій з ним не розмовлятимуть, не фотографуватимуться? Можливо, міністр закордонних справ Росії просто влаштовує виставу для недосвідченої публіки?
Але я думаю, що Лавров дійсно образився. Необхідно зрозуміти, в якому світі мешкають російські керівники. Це світ їхньої власної величі і…цинізму.
Лавров і справді не готовий зрозуміти, що після масштабного нападу на Україну Росія перейшла усі можливі «червоні лінії», насамперед в очах громадської думки західних країн. Так, реакція звичайних людей на цю війну відрізняється від реакції на напад на Грузію, на бомбардування у Сирії, на війну на Донбасі.
Так, можливо, усім було б краще, якби політична еліта та суспільство на Заході схаменулися вже 2008 року і розпочали б боротьбу з російським режимом. Але в історії немає слова «якби». У будь-якому разі сьогодні Лавров, як і будь-який інший з російських керівників, – нагадування про ракетні обстріли мирних міст, про Бучу, Маріуполь, Кременчук...
Лавров – ходяча енциклопедія звірств. Як можна з ним розмовляти, як можна з ним фотографуватися, як можна з ним вечеряти? Ось західні політики й не стали цього робити.
Лавров, можливо, до самого свого прильоту в Індонезію не усвідомлював, з якою атмосферою він зіткнеться на переговорах. Для такої самовпевненої та честолюбної людини ще одним ляпасом став факт того, що люди, які відмовилися навіть приходити з ним на спільну вечерю, провели спеціальну зустріч із міністром закордонних справ Китаю Ван Ї. Ще одна демонстрація того, що із китайськими керівниками Захід працює, російських – ігнорує. Не про таку роль у світі мріяли у Москві.
Тому Лавров практично втік після свого виступу на «Двадцятці».
Він не слухав міністра закордонних справ України Дмитра Кулебу, який заявив на саміті про російські злочини і закликав до бойкоту російських керівників.
Він проігнорував міністерку закордонних справ Німеччини Анналену Бербок, яка поклала на Росію відповідальність за війну та продовольчу кризу. Голові російського зовнішньополітичного відомства важко тримати удар.
Після цієї втечі Лаврова залишається відкритим питання, чи скористається російський президент Володимир Путін запрошенням – чи приїде на зустріч лідерів «Двадцятки» у листопаді. Адже російському президентові буде ще важче вислуховувати критику та стикатися з бойкотом своїх колег, ніж його головному дипломату. Лавров продемонстрував Путіну, як може виглядати саміт за його участю. На місці російського президента я залишився б у бункері.