Виступ російського президента Володимира Путіна на саміті керівників 5 країн групи БРІКС був широко використаний російською пропагандою як доказ того факту, що після свого масштабного нападу на Україну Росія аж ніяк не є ізольованою країною. І справді – незважаючи на війну, саміт зібрався і його учасники наголошували на своєму прагненні розвивати зв’язки та критикували Захід.
Оглядач польського журналу Polityka Матіуш Мадзіні називає зустріч «самітом прихильників Путіна» та наголошує: «Вже сам факт проведення саміту БРІКС за участю всіх членів цієї групи у той час, коли Росія порушує міжнародні норми, є обурливим. Володимир Путін та йому подібні десятиліттями виковували свій порядок, у якому діють інші правила, ніж у НАТО чи ЄС».
Оглядач Французького радіо Гелія Певзнер нагадує, що з усіх країн групи війну засудила лише Бразилія – хоча її президент Жаїр Болсонару обіймався з Путіним напередодні його вторгнення в Україну. А голова КНР Сі Цзяньпін назвав українську кризу тривожним сигналом – але в тому сенсі, що небезпечне «розширення військових союзів та прагнення власної безпеки за рахунок безпеки інших країн». А це класичний російський пропагандистський наратив.
Сі Цзяньпін також обурений західними санкціями проти Росії і називає їх «бумерангом». Китай та Індія докладають зусиль, щоб пом’якшити ефект західних санкцій для російської економіки – вони збільшили закупівлі російської нафти, що дасть Володимиру Путіну можливість продовжити мілітаризацію країни, воювати в Україні та готуватися до нових руйнівних війн. Але, у Пекіні та Делі немає особливого занепокоєння з цього приводу.
Коли ми говоримо про ізоляцію Росії, то можемо мати на увазі лише ізоляцію у світі демократії. Але світ авторитаризму та популізму в буквальному значенні слова у захваті від Путіна. Російський президент став першим представником цього огидного світу, хто зважився підмінити міжнародне право грубою силою і кинув виклик Заходу – хоча, можливо, сам Путін і не розраховував на такий ефект, адже він готувався не до війни, а до швидкоплинної спецоперації.
Але тепер для керівників Китаю та Індії успіх Путіна у його протистоянні із Заходом – це питання того, чи зможе вижити їхній власний політичний стиль. І так, можливо, важко порівнювати комуністичного лідера Сі Цзяньпіна та прем’єра Індії Нарендру Моді, який захищає свою владу на виборах, а не на з’їзді Компартії. Але що об’єднує і цих політиків, і президента Бразилії, і навіть президента Південно-Африканської Республіки (ПАР) Сирила Рамофосу – так це зневага до людей.
Путін довів цю зневагу до максимуму. Саме тому його колеги з БРІКС спілкуються з ним із такою повагою. І саме тому, від того, яким буде результат війни Росії проти України, залежить і те, яким буде світ у майбутньому і хто визначатиме у ньому правила – демократія чи авторитаризм.