Про можливий контакт між президентами Сполучених Штатів та Росії і у Вашингтоні, і в Москві говорять як про подію, яка обов'язково відбудеться. Поки що не є відомою ані дата такого контакту, ані його форма. Відомою є лише тема – Україна.
Навіть російські медіа останніми тижнями визнають, що Україна через агресивні приготування Російської Федерації стала міжнародною темою номер один. І те, що президенти США та Росії хочуть поговорити про врегулювання ситуації, – вже хороша новина. Тільки що вони скажуть один одному?
Переговори державного секретаря США Ентоні Блінкена та міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова у Стокгольмі продемонстрували, що сторони поки що можуть лише обмінюватись різкими заявами. Блінкен попередив російського міністра, що у разі нового нападу Росії на Україну Захід може ввести проти Росії нові санкції – значно серйозніші, ніж досі. Лавров вимагав «гарантій безпеки» і не приховував, що у випадку, якщо вони не будуть надані Росії, конфлікт може тільки посилитися.
Але що таке ці гарантії безпеки? Чому вступ України до НАТО – це «червона лінія» через якісь війська альянсу на кордонах з Росією, а факт перебування у НАТО цілої низки країн, які мають спільний кордон із Російською Федерацією – Латвії, Естонії, Норвегії, Польщі – ні? Чому війська НАТО в Естонії небезпеки не становлять, а в Україні – становлять? І це в ситуації, коли Естонія давно вже у НАТО, а вступ України явно не входить до найближчих планів Північноатлантичного альянсу.
Схоже, Путін хоче «гарантій безпеки» не для Росії. Він хоче «гарантій безпеки» для тієї Російської імперії, яку прагне відтворити. І без України ця імперія – не імперія. Принаймні в очах Путіна.
Вступ України до НАТО, навіть постачання їй нової сучасної зброї, яка дозволить ефективно оборонятися від російської агресії, означатиме, що Україна є втраченою назавжди. Саме цього Путін хоче уникнути, коли говорить про небезпеку розширення НАТО для Росії. Йому потрібно, щоб Україна залишалася беззахисною. І у Сполучених Штатах це добре розуміють.
Як і розуміють, що російському президентові практично нема чого запропонувати своєму американському колезі, окрім як пообіцяти не воювати з Україною. Поки що не воювати. Жодних інших обіцянок Путін дати Байдену не може. І те, що у спробі «вирішити українське питання» він може вдатися не до політичних аргументів, а виключно до сили, вже говорить про історичну поразку Володимира Путіна.
Але історична поразка не виключає агресивних дій. Тому є таким важливим, наскільки Байден буде переконливим у своїх аргументах щодо готовності цивілізованого світу покарати Путіна за агресію. Тому що саме ці аргументи – головний спосіб зупинити російського президента та запобігти новій війні.