Можливо, у багатьох викликав подив сам факт візиту до Криму посла Нікарагуа в Росії Альби Асусенни Торрес і відкриття на анексованому Росією півострові почесного консульства цієї латиноамериканської країни. Але я здивований тому, що візит нікарагуанського посла відбувся тільки через шість років після російської окупації Криму. Думаю, це ‒ блискучий приклад чи то дипломатичної ізоляції Росії у кримському питанні, чи то російської жадібності. Чи то того й іншого відразу.
Росії не вперше використовувати Нікарагуа як доказ «правової обґрунтованості» своїх рішень. 2 вересня 2008 року президент Нікарагуа Даніель Ортега оголосив про визнання «незалежності» грузинських регіонів Абхазії і Південної Осетії, раніше «визнаних» Кремлем. Ортега став єдиним на той момент керівником суверенної країни, яка зробила таку заяву ‒ не враховуючи, зрозуміло, російського президента Дмитра Медведєва. Але тоді минуло лише декілька місяців із часу визнання Росією «незалежності» Абхазії та Південної Осетії. А тут ‒ шість років. Чому ж?
Відповіді варто пошукати в політичній біографії президента Нікарагуа. Даніель Ортега ‒ не якийсь невідомий політик, який волею випадку опинився на чолі латиноамериканської республіки. Він ‒ вождь повстанців, які у 1979 році скинули місцеву диктатуру і заручилися підтримкою Радянського Союзу. Втім, Нікарагуа все ж вдалося стати демократичною країною, а Ортезі ‒ повернутися до влади після декількох поразок на виборах. І тут він знову відновив свої історичні відносини з Москвою.
Але називати Даніеля Ортегу переконаним революціонером я б не поспішав. Він, думаю, революціонер, звичайно, але вже дуже меркантильний.
Цей політик лівих переконань обіцяв своїм виборцям, що як тільки стане президентом, негайно розірве дипломатичні відносини з Тайванем і встановить із Китайською Народною Республікою. Вгадайте ‒ встановив? Ні, звичайно. Тому що Тайвань надає значну підтримку країнам, які мають із ним дипломатичні відносини.
Але ж стверджували, що і Росія готова була спочатку допомагати тим, хто визнає незалежність Абхазії та Південної Осетії. Охочих практично не знайшлося, але ж Ортега не відмовив!
І ось такого традиційного союзника ‒ я б сказав, союзника з 50-річним стажем співпраці з Москвою ‒ довелося шість років вмовляти відкрити у Криму нещасне почесне консульство. Якщо вам потрібні були докази нікчемності «російського» статусу Криму, то, впевнений, Даніель Ортега Сааведра їх щойно надав.