Сегодня, исполнился год со дня гибели бойца отдельного отряда специального назначения «Азов» воинской части 3057 Национальной гвардии Украины Эдуарда Шахова с позывным «Шах».
В этот день побратимы вспоминают боевого товарища.
***
Вже рік минув з того часу, як ворожа снайперська куля обірвала життя нашого побратима, азовця Едуарда Шахова. Відданий та професійний боєць, щирий патріот і просто добра та життєрадісна людина – саме таким Шах назавжди залишиться у пам’яті тих, хто його знав. Раптова загибель спіткала його на бойовому посту на Світлодарській дузі. Герой до останнього подиху не випускав з рук зброю, захищаючи рідну землю.
Едуард народився 12 грудня 1992 року на Херсонщині. У своїй родині він був єдиним чоловіком, тому змалечку навчився відповідальності та вмів постояти за себе. Мати Шаха так каже про свого сина:
«Він завжди говорив: якщо не можеш чогось зробити – не обіцяй, якщо пообіцяв – зроби!»
Едуард ніколи не сидів без діла – навіть дитиною був дуже активним, непосидючим, життєрадісним. 2000 року з хлопчиком сталося нещастя – він отримав травму голови, майже несумісну з життям, переніс клінічну смерть. Та Едик, вже з дитинства проявляючи характер та бійцівські якості, зміг впоратися з цим важким випробуванням, побороти слабкість та повноцінно жити далі. Лікарі заборонили йому будь-які фізичні навантаження, але Едуард немовби хотів довести, що другий шанс на життя був даний йому недарма – охоче займався спортом, багато читав, із задоволенням навчався, любив пізнавати нове. За словами вчителів, він прагнув показати, що нічим не відрізняється з-поміж інших дітей, ніби й не було того страшного діагнозу. Едик захоплювався історією та географією, гарно малював, завжди мав власну думку та не соромився її відстоювати.
Далі хлопець вирішив навчатися у Донецькому університеті, вступив на історичний факультет. Саме там він зустрів початок «русской весны». За свої проукраїнські погляди Шах навіть встиг побувати у полоні сепаратистів, але зміг вирватися та повернутися з окупованого міста додому.
Шлях збройної боротьби проти окупанта для Шаха розпочався 2015 року – саме тоді він, пройшовши виснажливий кількамісячний курс молодого бійця, поповнив лави «Азову», щоб у його складі боротися за рідну землю. За словами побратимів, він часто повторював:
«Це моя земля і я воюватиму, скільки буде потрібно».
Енергійний характер хлопця проявлявся у всьому, за що він брався. Шах ніколи не сидів на одному місці, кожну вільну хвилину присвячував самовдосконаленню – як фізичному, так і інтелектуальному. Він згодом став командиром відділення у третій роті другого батальйону, а також зголосився навчатися на парамедика та успішно закінчив курси. Його характерною рисою була цілеспрямованість – Шах ставив перед собою цілі та вмів добиватися їх. Для своєї роти він був уособленням позитиву та оптимізму. У вільний час Шах займався бігом, любив кататися на велосипеді, активно проводити дозвілля, а також захоплювався коміксами.
Товариші по зброї згадують, що Шах завжди носив біля серця український стяг, а незадовго до загибелі, у День прапора спромігся вивісити його просто під носом у противника – щоб окупант не забував, на чиїй він землі.
Молодший сержант Едуард Шахов загинув 4 вересня 2019 року на Світлодарській дузі, отримавши смертельне поранення від ворожої снайперської кулі.
Поховали 26-річного азовця у рідному Долинському на Херсонщині. У нього залишилися бабуся, мати і кохана дівчина.
