Экс-руководитель подразделения информационных операций Объединенного оперативного штаба ВСУ Анатолий Кравчук заявил, что был вынужден уволиться из-за давления в вопросе агитации за Петра Порошенко.
Об этом заявил в интервью ОРД, передает Цензор.НЕТ.
"Я занимаюсь информационными операциями с 2004 года. И с первых дней войны активно включился в информационное сопротивление врагу. Видимо поэтому сразу и был "отмечен" им. С 2014 года, меня, как единственного на то время "ИПсОшника" ВСУ, враг поместил на своем "сепарском" сайте "Трибунал", как "Карателя". Именно тогда в АТО и начал активно использовать свою страницу в Фейсбуке в служебных целях, как информационную площадку для распространения информации проукраинской направленности с целью информирования населения региона и оказания влияния на врага, который тогда активно ее мониторил. Но, как оказалось, позже ее не менее активно стали мониторить так называемые "свои". Особенно когда страна подошла к выборам. Приблизительно в ноябре мой начальник вернувшись из совещания в Генштабе, где собирается верхушка ВС, заявил, что начальник Генштаба Виктор Муженко высказал недовольство моими сообщениями в ФБ. Я еще тогда подумал: "Мы что - Россия или Китай, где пытаются контролировать ФБ? Мы же якобы декларируем движение в Европу". Но на самом деле, то только - "чкоббы" и только - "декларируем", так как в жизни, все происходит - по "русскому сценарию": жесткий контроль за "своеволием" и, фактически каждым словом, которое не идет в унисон с "генеральной линии партии", читай - с интересами Президента. Через две недели история повторилась. Опять начальник Генштаба лично отметил моему начальнику на недовольство моими сообщениями - якобы он лично "проинспектировал" мою страницу. "Если у него есть политика на странице, пусть идет за забор и там пишет о политике", - передали мне слова НГШ. И где-то через 2-3 недели меня уже третий раз вызывает мой начальник и взволнованно: "Знаешь, кто ко мне звонил? Бирюков! А ты знаешь кто такой Бирюков ?! Говорил, что у тебя на странице есть посты против Порошенко и Муженко". В результате - 3 служебных расследования и 2 выговора. И в первом расследовании так и указано, что оно проводится из-за звонка советника Президента Юрия Бирюкова. К ведению моей страницы приплели нарушения норм Устава. Конечно, было неприятно получить плевок в лицо от руководства за пятилетнюю работу только потому, что ты, как сказал мой подчиненный - "не топил за Пороха". Потому что он топит на полную, поэтому в шоколаде. На самом деле я не ожидал, что будет тупое давление без всякой попытки разобраться, потому что, как специалист, я мог объяснить, что является основополагающим в информационных операциях - "целевая аудитория". Они разные, как дружественные так и враждебные, а влиять надо именно на враждебные или нейтральные, тогда это и есть информационная операция. А все остальное - самовлюбленность и самопиар, банальная демонстрация количества лайков твоих сторонников, особенно, когда при этом ты еще тегаешь человек 50 друзей по ФБ. Влияние должно осуществляться не на единомышленников, а на тех, кто против. Ибо те, кто разделяет твои убеждения, это действительно наиболее не интересная аудитория - они и так "за". Кстати, если взять наших основных блоггеров, пишущих о ВСУ, вы там не увидите двух разных мнений, не говоря о критике", - рассказал он.
Прокомментировала ситуацию на своей странице в соцсети и автор материала в ОРД журналист Татьяна Заровная:
Дякую долі за такі зустрічі. Тут все про "натівські стандарти" та радянське раболіпство в армії, маніпуляції суспільною свідомістю, і те, як працює інформаційна машина (проти інакомислячих, замість зовнішнього ворога).. "Все відбувається за «російським сценарієм»: жорсткий контроль за «своєволієм» і, фактично кожним словом, яке не йде в унісон з «генеральною лінію партії», читай – з інтересами Президента...В першому службовому розслідуванні так і зазначено, що воно проводиться через дзвінок радника Президента Юрія Бірюкова. Було неприємно отримати плювок в обличчя лише тому, що ти, як сказав мій підлеглий – «не топив за Пороха». Насправді я не сподівався, що буде тупий тиск без жодного намагання розібратись, бо ж, як фахівець, я міг пояснити, що основоположне в інформаційних операціях – «цільова аудиторія». Вплив має здійснюватися не на однодумців, а на тих, хто проти. Бо ті, хто розділяє твої переконання, це насправді найбільш нецікава аудиторія. Для мене, як для ІПсОшника, головне, аби людина за будь яких політичних вподобань залишалась патріотом України, а не певної партії, чи особи. Але чомусь для Генштабу найголовніше, аби Президент був задоволений керівництвом Генштабу, а війна — то таке, якось само розсмокчеться. Невдоволення радника Президента Юрія Бірюкова моєю особистою сторінкою викликало серед генералів Генштабу шухер, якого не було під час Іловайська. Тоді вони спокійно споглядали за красою парадних коробок і жодний не волав... Президент не є Бог, на якого треба молитися. Україна – ось це ікона для кожного справжнього українця.. В мене був підлеглий, який захоплюється підрахунками «двохсотих» у ворога. З одного боку то викликає панічні настрої в ворога, але коли ці пости перетворюються в «танці на кістках», із відвертим знущанням над загиблими, особисто в мене то викликає страшенну відразу. Ця війна для мене то не лише війна Росії з Україною, то війна ментальностей. Війна культури і занепаду. І тут головне: самому не перетворитись в інформаційного мародера, коли моральні принципи, духовні цінності викидаються, і ти «мочиш по повній». Інформаційна війна ведеться не для того, аби вбити чи покалічити, а для того аби вплинути на свідомість. Мало фахівців розуміються на цих тонких речах, тому їм краще писати про «дирляндію», «зашкавари» і іншу дурню. Не розуміючи нічого про духовні традиції нашого українського народу, серед яких і повага до померлого. Коли я бачу подібні речі від наших горе ІПсОшників, відразу в пам’яті виникають російські ролики 14-15 років зі спаленими тілами наших солдат... Навіщо стріляти в землю і чим тоді зупиняти танки? Такі речі є дуже провокативним фактором щодо ворога. Коли той «насипе в отвєтку», до дому підуть цинки з «двухсотами». В той час, як горе-ІПсОшники будуть рахувати лайки і навіть отримувати за це значки та медальки. Або не розуміють небезпеку від таких інформаційних акцій, або… Може отримали команду: під вибори «показати перемогу»? Якщо останнє, то це ще гірше, бо тоді ЗСУ перетворюється в інститут політичного впливу на громадськість заради виборів Президента. Що суперечить їх функціональному призначенню, законодавчо прописаному. Тобто є злочин... Наскільки в НАТО домінують ділові стосунки у відносинах між військовослужбовцями, настільки в нас превалює роздування щок та клацання каблуками перед начальством з метою вислужити посаду, аби нічого не робити і отримувати добрячі грошенята. Цей відданий погляд собаки, яка дивиться в очі господареві… Це відчуття, що ніби розверзлось небо і з небес зійшов сам Господь — коли входить генерал… Хоча ж ніби то така ж сама людина, яка повинна бути старшим товаришем і просто знати та вміти більше за тебе. Ось все це неможливо уявити собі в армії НАТО. І доки в нас будуть керувати «радянські генерали» нічого не зміниться... В нас дуже сильною й досі є традиція раболіпства, яка дісталася від СРСР, яка стверджує, що солдат то нуль, пушечне м’ясо. Ось чому коли в «Іловайському котлі» гинули добровольці з військовими, в столиці найвищі військові чини проводили парад перед Верховним головнокомандувачем. Не розумію, як після цього можна дивитися своїм підлеглим в очі? Як можна вести людей в бій? Але ж дивляться. А щодо бою — схоже, ці полководці вже давно відмовились від перспективи з боями звільняти Україну... Президент перевертає рух проти злочинців на крові та корупціонерів від армії (які, як показав Денис Бігус, тісно пов’язані із самим Верховним головнокомандувачем) на привід зірвати вибори. Що може призвести до чергового введення воєнного стану. Згадаємо воєнний стан в листопаді. Які були підстави? Які результати? Окрім загальних гасел суспільство так і не отримало жодної відповіді. Виходячи з логіки: якщо була загроза, що вимагала введення військового стану на 60 діб (але ВР не підтримала авантюру, тож ввели на 30), чому відразу після закінчення 30-денного терміну Верховний головнокомандувач поїхав разом з міністром оборони до Туреччини за томосом?.. Саме через розпалювання ненависті всередині українського суспільства зараз може відпрацьовуватися один із сценаріїв зриву виборів... Іноді здається, що все за путінськими стандартами. Так, ніби керують передвиборчою кампанією нашого Президента — Верховного головнокомандувача ті ж самі люди, що організовували інформаційні заходи для Путіна. Ці тотожні білборди, однакові інформаційні вкиди… Це насправді не лише біда, це загроза нашій національній безпеці. Якщо в нас діє пропаганда за стандартами Путіна, то й багато іншого відбувається в державі згідно цих стандартів — простий закон аналогій... При всіх насправді чесних і ділових устремліннях Сергій Кривонос, він потрапив в кодло корупціонерів і крадіїв найвищого ґатунку, де просто фізично нічого не зможе зробити. Згадайте сумний приклад дуже порядного офіцера, народного героя України, бойового льотчика та в. о. директора КП «Миколаївський міжнародний аеропорт» Владислава Волошина… Який застрелився... Ми всі пам’ятаємо, як Президент обіцяв за декілька тижнів її закінчити, і ось нещодавно нова заява: оберіть мене знов, і відразу ми повернемо Крим. П’ять років ми маємо позиційну оборону. Люди вже звикли (і саме страшне — багатьох влаштовує, бо це ж не ходити в атаку чи розвідку боєм, і при цьому отримувати гроші). А прочитайте останні заяви Віктора Муженка або Сергія Наєва – жоден не сказав: ми готові відвоювати нашу землю і цю готовність реалізуємо, якщо не сьогодні то завтра. Муженко взагалі сказав, що захищати державу нам дозволяє повна підтримка Президента, України та уряду… Для мене ця фраза багато про що говорить. Надголовною умовою виконання посадових обов’язків є гарні стосунки з начальником. Тому мова про якесь там відвойовування просто не йде, бо ж навіщо, коли головне вже є: повна підтримка Президентом України… фактичної бездіяльності. Саме тому маємо 5 років «великих перемог», які звелись до сидіння в окопах і ще п’ять років просидимо, якщо, не дай Боже, виберемо того ж самого Верховного головнокомандувача, який в кінці чергового терміну знов згадає обіцянку про звільнення Криму по аналогії із вже обіцяним припиненням війни в 2014му. І скромно скаже: «Вибачте. Але оберіть мене знов»...