Гвардійці та прикордонники демонстрували озброєння та бойові машини на горі Карачун. Таким чином вони приєднались до акції «Донеччина зустрічає захисників», яка розпочалася 4 липня. У цей день чотири роки тому сепаратисти та терористи розпочали відступ з північних міст Донеччини.
Військовослужбовці БСП «Донбас» військової частини 3035 проводили охочим екскурсію броньованим «Козаком» та розповідали про можливості снайперських комплексів, які мають на озброєнні.
«Снайперський комплекс 308. Розмір кулі 7.62 мм. Прицільна дальність 800 метрів. Працює у снайперських групах для контрдиверсійної роботи. Виробництво німецьке», – розповів командир 1 взводу спеціального призначення 2 роти спеціального призначення батальйону спеціального старший лейтенант Михайло Прищепа.
Цього дня до учасників акції долучився також керівник Операції Об’єднаних сил. Він взяв участь у відкритті свята.
«Коли переплітається пам’ять про тих, хто дійсно звільнив землі українські, із теперішнім поколінням, коли вони пам’ятають про тих, хто звільняв українські міста, це дуже чудово, бо так народжується нова історія, нова українська ідея», – наголосив командувач об’єднаних сил Сергій Наєв.
На Карачуні зустрілися учасники та очевидці звільнення Слов’янська, які познайомились цього дня під час акції. Один переймався долею українців в окупації, інший молився за тих, хто ціною життя боронив панівну висоту.
«Нацгвардія жила у приміщеннях просто під вишкою. Вони спостерігали за підходом до гори з півночі, – згадав оборонець Карачуна демобілізований військовослужбовець 13 батальйону 95 ОАеМбр Павло Риндін, - Ми їм допомагали. Вони нам допомагали. Проблема в 14 році була – дуже мало води. Дощів не було. Півтора літри на людину. Ми приходили по допомогу - гвардійці нам ніколи не відмовляли, і ми так само до них ставились. Я вже не пам’ятаю імен, позивних. Зверталися просто: «Брат». І все».
«Майже кожного дня тут були дуелі артилерійські. Іноді за вибухами, які ніби гриби вкривали весь цей пагорб, гору не було видно. Не вірилось, що тут хтось вижив. Найбільше запам’ятались обстріли 8-го червня та 4 липня, – поділився мешканець Слов’янська Микола Сіробаба, – страшний час. Ми теж були без води, без світла, ховалися з дітьми в погребі. Меншому тоді чотири роки було. Нічого не боявся. Але зараз каже, що нічого цього не пам’ятає. Може так і краще».
На горі Карачун вже мало, що нагадує буремний 2014 рік: замулились та позаростали траншеї, змило бруствери, зітліли рештки мішків з глиною. Але висота за останні роки перетворилася на місце паломництва патріотів. Вояки та ветерани неоголошеної «гібридної» війни, рідні загиблих за волю України, волонтери, цивільні, які просто відчувають вдячність за мирне небо над головою, діти… 4-5 липня всі ці люди збираються тут, аби поспілкуватися та віддати шану українським воякам, загиблим під час звільнення Слов’янська та Краматорська.













Сергій Молотков