Чотири роки тому загинув Генерал Серій Петрович Кульчицький.
Загинув як справжній воїн - в бою!
Він був одним з тих, хто зрозумів, що необхідно дати зброю добровольцям, майданівцям, інакше Україна може взагалі перестати існувати! З купки махновців Генерал виховав однин з найкращих та наймотивованіших бойових підрозділів в історії України! Він не вчив марширувати, чи малювати бордюри, він зробив найголовніше – поселив у наших серцях віру, ідею і показав на своєму прикладі, яким має бути справжній воїн.
Я думаю всі прекрасно розуміють, що якщо б наш Генерал сьогодні був живий – вся війна проходила б зовсім по-іншому, можливо вже давно би закінчилась, і можливо саме тому його сьогодні немає з нами.
Ми «Кульчицькі»! Це наше найбільше військове звання, досягнення і нагорода! В нашій Державі більше немає підрозділу, яке б себе називало іменем свого Командира, справжнього Батька солдатам, і чиїм ім’ям солдати б так пишались!
Сьогодні чотири роки, як його немає з нами і немає з нами ще 33 «Кульчицьких». Хлопців, з якими ми ділили шмат хліба, банку тушонки і пачку набоїв.
Як вас не вистарчає Брати! Як не вистарчає наших розмов, мрій, суперечок! Найвищий ступінь дружби – бойове братерство!
Колись ця ідіотська війна все одно закінчиться! І у цей день я закриюсь у кімнаті, поставлю на стіл всі ваші фотографії і буду з вами розмовляти! І мені абсолютно все одно, хто про мене що подумає! А потім я зберусь і поїду по всій Україні по ваших могилах!
Честь Вам всім Брати! Слава небесному Генералу!
