Кілька місяців у роті бойового та матеріального забезпечення 2 Галицької бригади Національної гвардії України проходить строкову службу Руслан Ребреш. Цей юнак із зовсім маленького селища Ярок, що в 15 км від Ужгорода, зовсім недалеко від словацького кордону. Селище це зовсім невеличке, тому роботи тут шукають деінде: хто їздить до найближчих міст, а хто рушає за кордон.
Руслан же лишився зі своєю ріднею, бо має матір та двох маленьких сестричок. Найменша навчається у другому класі, а старша закінчила дев’ятий клас. Тому Руслан був єдиним годувальником та майстром у родині. Коли ж прийшов час йти на строкову службу, він без вагань направився до військкомату. Після ретельного відбору потрапив на службу до Національної гвардії в 2 Галицьку бригаду.
Час на службі невпинно минав, а Руслан хвилювався лише за свою родину, адже не встиг заготувати дров на зиму, бо деревина, то єдине джерело тепла для його родини. Своїми переживаннями він поділився із начальником служби психологічного забезпечення 2 Галицької бригади, капітаном Олександром Кручко, який проводить систематичні бесіди із бійцями. Олександр Миколайович одразу розповів про проблему командуванню військової частини, і воно вирішило не залишатися осторонь.
В Ужгороді дислокується один із батальйонів 2 Галицької бригади, керівництво якого постійно співпрацює з міської радою та волонтерами. Про проблему Руслана та його родини розповіли волонтерам і ті, за досить короткий час, віднайшли цілу машину дров.
Коли ж дрова привезли до обійстя Руслана Ребреша, мама Віта не тямила себе від щастя: «Цього нам вистачить на усю зиму,- розповідає вона. – Дрова завжди заготовлював у лісі Руслан, але зараз ми лишились одні. Я вдячна, що є в цьому світі ще люди, які не стороняться чужої біди. Русланчик завжди про нас піклувався і ми з нетерпінням чекаємо його удома».




