Познайомився з молодим поетом випадково, юнак майже пошепки на пам'ять читав вірш, я встиг почути лише уривок куплету:
«У світлу ніч, з тобою
я пригорну тебе крилом
й до ранку будемо мовчати вдвох …»
Вірш мені був незнайомий, але ліричні рядки відразу сподобались. «Чиї вірші?» – з цікавості запитав я солдата, який старанно чистив взуття. «Солдат Муляр», - представився він, - «мої, повторюю щоб не забути», – трохи зніяковіло відповів юнак.
Розговорилися. Двадцятирічний Олексій Муляр родом з Хмельниччини. В дитинстві був прислужником в храмі Івана Чудотворця в селі Волиця, де народився і жив з родиною. Перший вірш написав в професійно-технічному училищі, присвятив коханій дівчині.
На запитання, чи пише вірші зараз, хлопець вже без тіні зніяковіння, а навпаки – із захопленням відповів: «Написав вже після першого тижня служби! Під час служби і вірші, і тексти пісень наче самі лягають на аркуш, рядок за рядком… До творчості підштовхують прості життєві ситуації, тут все серйозно, по справжньому: і дружба, і відповідальність, і відстань до рідного дому. Тут все відчуваєш по новому».
Пізніше я зустрів Олексія на зустрічі бійців з відомим харківським автором пісень та бардом Ігором Березняком - юнак на прохання товаришів виступав «на розігріві».
«У юнака безумовно є талант, він трохи соромиться, ніяковіє на публіці, але якщо він продовжить писати вірші - в нього все вийде. У нього є потенціал і це точно», - ділиться своїми враженнями член Національної спілки письменників України старший лейтенант Олександр Лисак.
Лейтенант Стас Заботнов
