Чергову кримську війну Росії майбутні історики назвуть дивною – анонімні війська, сором’язливо названі їхнім справжнім головнокомандувачем Володимиром Путіним «самообороною Криму», безглузда блокада українських військових частин, голосування в захопленому озброєними людьми парламенті, обрання главою маріонеткового уряду представника найменшої – але найбільш проросійської – депутатської групи... Але найголовніше – відсутність людських жертв. Принаймні, на момент, коли я пишу ці рядки, ніхто ще не загинув. Росіянин не вистрілив в українця, українець не вистрілив у росіянина.
Але перші жертви у цій війні вже є – і вони смертельні.
Головна – це російсько-українські відносини. Звичайно, з часом, коли будуть ліквідовані наслідки російської окупації Криму, вони відновляться, зрештою, йдеться про сусідні держави з величезним кордоном. Але крім відносин між державами є ще й відносини між народами. Ці відносини витримали випробування розколом Радянського Союзу, появою нових держав, розлученням, політичними конфліктами. Навіть Помаранчевою революцією і Майданом. А випробування Кримом, схоже, не витримали. І це поки що – найсерйозніший із наслідків «дивної війни».
Наступна жертва – це міжнародне право. Якщо Росія приєднає до себе Крим під гаслом «збирання співвітчизників», це стане справжнім вибухом. Навіть Слободан Мілошевич із його гаслом про «всіх сербів, які повинні жити в одній державі», не зважився на такий експеримент – він оточував Сербію васальними маленькими республіками. Албанія не об’єдналася з Косово. Вірменія – з Нагірним Карабахом. Навіть сама Росія не пішла на приєднання Придністров’я або Південної Осетії, чия влада неодноразово говорила про бажання об’єднатися з Північною Осетією у складі Росії. І ось – все руйнується на очах і наслідком цього порушення статус-кво може бути розвал самої Росії.
Ще одна жертва – це міжнародний престиж Росії та її влади. До Криму Путін – при всіх застереженнях – був одним із членів клубу світових лідерів. Зараз недавні партнери сприймають його як небезпечного фантазера, здатного занурити світ у кошмар війни через абсолютно незрозумілі цілі. Тому що риторика про «русский мир» і Путіна-захисника настільки несучасна, настільки нагадує гасла Адольфа Гітлера і Беніто Муссоліні, що ніхто на Заході просто не може сприйняти це серйозно. І те, що Путін перемістився в інший світ, туди, звідки не повертаються, стає загальною думкою. А разом з ним у минуле занурюється сама Росія, яка стрімко перетворюється на країну суцільних ризиків для інвесторів, громадських активістів і просто нормальних мислячих людей.
Але ми поки що знаходимося тільки на першій стадії цього конфлікту. «Дивна війна» може або змінитися «холодним миром» між Путіним і Україною – а, отже, між Путіним і Заходом, частиною якого неминуче стає Україна – або перерости в «гарячий конфлікт» із невідомими наслідками. І це може статися навіть всупереч початковим розрахункам Кремля.
Адже Путін не хотів «дивної війни» – він хотів війни справжньої, з українською армією, війни з кров’ю і жертвами – що дозволило б окупаційній армаді йти на схід України. Те, що Путін зіткнувся у Криму зі справжніми героями – але героями розсудливими, готовими голими руками зупиняти бандитів – утримало ситуацію на грані. Але коли Росія намагатиметься влаштовувати провокації на східних кордонах України, коли почнуться конфлікти в самому окупованому Криму, коли почастішають спроби повалення української влади – чи не буде перейдена ця межа?