Наприкінці червня президент Росії Володимир Путін дав інтерв’ю, в якому вкотре заявив, що Росія переможе у війні проти України. За його словами, російська армія просувається вздовж приблизно 1300-кілометрової лінії фронту та щодня окуповує нові українські території. Київ, натомість, нібито зазнає невдач. Путін визнав, що удари українських безпілотників, які спричиняють пожежі на російських нафтопереробних заводах та інших об’єктах критичної інфраструктури далеко за лінією фронту, «створюють проблеми». Однак, за його словами, росіяни пристосуються і продовжать боротьбу. «Ці терористичні атаки абсолютно ніяк не впливають на ситуацію», — заявив він.
Про це пише Foreign Affairs.
Якби це відбувалося 20 місяців тому, упевненість Путіна була б обґрунтованою. Тоді нещодавно обраний президент США Дональд Трамп хвалив Москву та критикував Київ. Російські війська повільно, але стабільно просувалися на полі бою. Тому Путін міг дотримуватися однієї з трьох стратегій, як ми писали в есе для Foreign Affairs у березні 2025 року. За планом А Кремль мав співпрацювати з Білим домом, щоб змусити Київ погодитися на угоду, написану в Москві. За планом Б Путін мав просто чекати, доки Трамп припинить американську підтримку України, що дозволило б російським військам здобути перемогу. Якщо це не спрацювало б, Путін міг перейти до плану В — продовжувати воювати й зрештою перемогти на полі бою.
Однак сьогодні становище Росії погіршилося. План А — схилити Трампа на свій бік — провалився; у своєму нещодавньому інтерв’ю Путін навіть не згадав президента США. План Б також не спрацював. Хоча Білий дім припинив надавати Україні багато видів допомоги, Сполучені Штати продовжили передавати Києву критично важливі розвідувальні дані та дотримуватися санкцій проти Росії. Водночас Київ зміг звернутися до європейських партнерів, щоб компенсувати втрачену допомогу. Насправді Україна зараз перебуває у кращому військовому становищі, ніж торік. Росія, навпаки, втрачає більше солдатів, ніж здатна набрати, а її наступ на полі бою зупиняється. Її економіка стикається з дедалі серйознішими проблемами. Отже, план В, за яким Росія мала перемогти, просто протримавшись довше за Україну, також не працює.
Але це не означає, що Путін змінить курс. Проблеми Росії реальні, однак країна все ще здатна продовжувати конфлікт. Її економіка залишається достатньо функціональною, а Москва має людські ресурси та озброєння, необхідні для подальшої боротьби. Росія також розробляє нові способи повернути собі ініціативу. Наполягання Кремля на продовженні війни погіршуватиме життя росіян, тому серед московських еліт є ті, хто закликає до врегулювання шляхом переговорів. Але немає жодних ознак того, що Путін їх слухає. Отже, війна майже напевно триватиме.
ВЕЛИКІ ОЧІКУВАННЯ
Коли Трамп вступив на посаду у 2025 році, Кремль вважав, що зможе досягти дипломатичного тріумфу. Під час виборчої кампанії 2024 року Трамп обіцяв завершити війну в Україні «за 24 години». Після вступу на посаду він почав тиснути на українське керівництво, вимагаючи погодитися на деякі умови Росії. У лютому 2025 року він наполягав, щоб президент України Володимир Зеленський погодився на негайне припинення вогню з Росією, і натякав, що відповідальність за війну несе Київ. Коли Зеленський відмовився, Трамп тимчасово призупинив обмін розвідувальними даними та військову допомогу Україні. Віцепрезидент Джей Ді Венс виступив на Мюнхенській конференції з безпеки 2025 року із заявою, що Сполучені Штати відходять від Європи. А в серпні 2025 року Трамп і Путін провели дружній саміт на Алясці. Після нього президент США знову заявив, що саме Зеленський є причиною того, що конфлікт досі не завершено.
Стан російської економіки та ситуація на полі бою ще більше зміцнювали впевненість Путіна. У 2024 році ВВП Росії зріс на 4,3 відсотка завдяки військовому виробництву та внутрішньому споживанню. Інфляція була високою, але контрольованою. Російські збройні сили набирали більше людей, ніж втрачали, тоді як українська армія втрачала більше військових, ніж могла залучити. Повзуча окупація Донбасу коштувала Росії десятків тисяч військових, але ці втрати вважали прийнятними, оскільки країна продовжувала наступ. У 2024 році Путін захопив близько 4100 квадратних кілометрів української території. Росія виробляла майже стільки ж безпілотників, скільки Україна, і застосовувала їх дедалі винахідливіше. Вона виробляла значно більше традиційного озброєння, зокрема артилерійських снарядів і ракет, ніж Україна або її західні партнери. З погляду Кремля, перемога Росії була неминучою.
Але не вперше самовпевненість Путіна призвела до переоцінки власних можливостей. Він і далі висував умови, які Трамп або не міг прийняти, або не міг забезпечити, зокрема вимагав, щоб Київ віддав частини Донбасу, які все ще контролював, і фактично відмовився від значної частини свого суверенітету. Два головні посланці Трампа в Москві — його друг Стів Віткофф і зять Джаред Кушнер — були аматорами у міжнародній дипломатії та не змогли розпочати повноцінний переговорний процес. У Москві ставлення до обох погіршилося. План А провалився.
Певний час Путін усе ще міг сподіватися на успіх плану Б, за яким Трамп мав просто відмовитися від України. У березні 2025 року Трамп назавжди припинив безоплатні поставки американської зброї Україні, завдавши Києву серйозного удару. До липня 2025 року він повністю припинив фінансову допомогу США країні. Однак грамотна дипломатія українських посадовців та їхніх європейських союзників зрештою переконала Трампа продовжити обмін розвідувальними даними з Києвом і продавати Україні озброєння в межах програми, яку фінансувала Європа. Європейці також компенсували фінансову допомогу, яку припинив Вашингтон, і перетворили континент на безпечний тил української оборонно-промислової бази — надаючи кошти, технології та безпечні майданчики на території ЄС для виробництва Україною власних безпілотників і ракет. Водночас Трамп дедалі більше дратувався через небажання Путіна йти на будь-які поступки. Він зберіг чинні санкції проти Росії та навіть вніс до чорного списку дві найбільші нафтові компанії Кремля — «Роснефть» і «Лукойл», посиливши тиск на фінансування війни Путіним.
ПРОГРАНІ БИТВИ
Після провалу планів А і Б Путін перейшов до плану В — перемоги у війні на полі бою. Але цей план також починає давати збій. Військові зусилля явно пробуксовують: у 2025 році російська армія захопила понад 4100 квадратних кілометрів української території, заплативши за це надзвичайно високу ціну у вигляді втрат, але в першій половині цього року просунулася щонайбільше приблизно на 650 квадратних кілометрів. Частково це пов’язано з тим, що Україна побудувала додаткові лінії оборони з укріпленнями та мінними полями. Інша причина полягає в тому, що українцям вдалося розширити те, що аналітики називають «зоною ураження», — територію вздовж лінії фронту, де російських солдатів майже одразу виявляють українські безпілотники, після чого по них завдають удару.
Результатом стало ще більше зростання втрат Росії. Хоча відкритих даних немає, за словами військового аналітика Фонду Карнеґі Майкла Кофмана, кількість російських військових, які щомісяця гинуть, майже напевно різко зросла протягом останніх 18 місяців. Загалом кількість російських військових, які щомісяця гинуть або дістають тяжкі поранення, становить приблизно 30 тисяч. Водночас кількість новобранців скоротилася до 27 тисяч на місяць — через зменшення виплат за підписання контрактів у деяких російських регіонах і дедалі більше усвідомлення масштабів смертності. Здатність Москви здійснити вирішальний прорив української лінії фронту викликає дедалі більше сумнівів.
Кремль стикається й з іншими проблемами. Україна проводить дуже успішну кампанію ударів середньої дальності, яка порушила російську логістику та лінії постачання, ще більше уповільнивши просування російської армії. Київ також розширив кампанію далекобійних ударів, атакуючи військові виробничі об’єкти та цивільну інфраструктуру в глибині Росії, зокрема нафтові порти й нафтопереробні заводи. Через ці атаки приблизно третина російських нафтопереробних потужностей не працює, що спричинило дефіцит бензину, нормування пального та довгі черги на заправках, які тривали з червня до кінця липня і, ймовірно, повернуться, коли Україна відновить ці удари. У липні Україна почала підривати склади найбільшого російського онлайн-ритейлера Wildberries, змусивши пересічних споживачів відчути війну безпосередньо та вплинувши на тисячі російських малих і середніх підприємств, які продають товари через цю компанію. Київ також посилив спроби ізолювати Крим, атакуючи маршрути постачання пального та об’єкти генерації електроенергії на окупованому півострові. Крім того, українські безпілотники атакують російські нафтові танкери та вантажні судна у Чорному й Азовському морях, намагаючись зупинити морський експорт російської нафти та зерна.
Кампанія Києва завдає шкоди російській економіці. Офіційний прогноз зростання ВВП Росії на 2026 рік становить мізерні 0,4 відсотка. Інфляція зростає. Щоб уникнути ще більшого підвищення цін, центральний банк країни утримує облікову ставку на рівні 14 відсотків. Але такий жорсткий показник робить кредити надто дорогими для багатьох підприємств. Найбільше Кремль непокоїть те, що дефіцит бюджету за перші шість місяців 2026 року зріс до 73 мільярдів доларів, значно перевищивши 48,5 мільярда, які прогнозували на весь рік. Війна Трампа проти Ірану збільшила нафтові доходи Росії, але цих надходжень зовсім недостатньо для створення фінансової подушки, а грошові резерви, накопичені Росією за десятиліття експорту сировини, зокрема під час спричиненого війною стрибка цін на сировинні товари у 2022 році, вже вичерпано. Щоб фінансувати дедалі більші військові витрати, Кремль змушений і далі скорочувати невійськові видатки та позичати всередині країни саме тоді, коли покупці російських облігацій вимагають вищої премії за ризик.
Через ці проблеми Кремль втрачає підтримку всередині країни. Економічні труднощі, відключення електроенергії, обмеження інтернету та загальна втома від війни знизили рейтинг схвалення Путіна приблизно з 80 відсотків на початку року до 66 відсотків у середині липня. Усі доступні результати опитувань свідчать, що суспільні настрої в Росії стають дедалі невпевненішими й тривожнішими. Країна дедалі менше переконана, що її солдати здатні перемогти і що Путін має реалістичний план.
ПЛАН Г
З огляду на всі ці невдачі західні уряди могли б припустити, що Путін готовий розглянути змістовне врегулювання. Але, на жаль, мало що свідчить про це. Насправді в усіх своїх останніх публічних виступах Путін демонстрував, що його воєнні цілі зовсім не змінилися. «Не маючи змоги перемогти Росію на полі бою, наші противники вдаються до відверто терористичних методів проти нашого народу», — заявив він 27 липня. «Але народ Росії ніколи не можна зламати».
На жаль, Путін досі має можливості підкріплювати такі заяви діями. Російська економіка може переживати труднощі, але вона не перебуває на межі краху. Москва може й надалі оплачувати війну, змушуючи підприємства самостійно покривати збитки від атак безпілотників замість того, щоб витрачатися на кращий захист від дронів або компенсувати збитки постраждалим компаніям. Вона може перекласти зростання оборонних витрат на регіональні уряди через скорочення їхніх бюджетів і змусити домогосподарства оплачувати війну у вигляді вищої інфляції. Кремль також може ще більше скоротити цивільні видатки державного бюджету. Нині Росія витрачає на оборону вісім відсотків свого ВВП — це високий показник, але значно нижчий, ніж витрачали Радянський Союз або Сполучені Штати під час Другої світової війни, і нижчий за майже 40 відсотків, які зараз витрачає Україна.
Ця політика зробить росіян біднішими та злішими. Але Кремль захищений від дедалі більшого невдоволення. Режим має складні інструменти репресій, зокрема всеохопні закони про цензуру, системи спостереження на основі штучного інтелекту та розширені правоохоронні органи, здатні придушити будь-які спалахи протесту. Суспільне роздратування станом економіки також може бути компенсоване зростанням ефекту згуртування навколо прапора. У міру посилення українських атак і розширення кола постраждалих пересічні росіяни цілком можуть дійти висновку, що війна проти Києва є війною за національне виживання, як давно стверджує Путін. Опитування незалежного «Левада-Центру» свідчать, що дії російських збройних сил підтримують понад 65 відсотків населення країни, тоді як виступають проти менш ніж 25 відсотків. Але в російських регіонах, що межують з Україною і почали зазнавати ударів у відповідь з боку Києва раніше за решту країни, підтримка війни ще вища.
Москва, звісно, могла б мати широку внутрішню підтримку та стабільну економіку, але все одно бути змушеною домовлятися, якщо її армія почне розвалюватися. Однак Кремль має способи зберегти свої переваги на полі бою. Москва продовжує нарощувати виробництво керованих авіабомб, які загрожують українським військовим позиціям і тероризують міста поблизу фронту, зокрема обласні центри, такі як Запоріжжя або Суми. Росія також удвічі збільшила виробництво балістичних ракет порівняно з довоєнним рівнем саме тоді, коли в України закінчуються високоякісні ракети-перехоплювачі. Дефіцит посилився через рішення Вашингтона вступити у війну проти Ірану і, відповідно, більше не продавати Україні системи Patriot. Це дає Путіну можливість обстрілювати українські міста ракетами, що несуть значно більші бойові частини, ніж безпілотники. Особливо руйнівними такі удари будуть узимку, коли Україна найбільше потребуватиме електроенергії і коли Росія зможе завдати найбільшої шкоди. Кремль також почав систематично атакувати українські порти та судна у Чорному морі, сподіваючись зруйнувати інфраструктуру, яка підтримує аграрний експорт країни. Путін вважає, що, завдавши достатньо страждань українському цивільному населенню, він зможе спровокувати нову масштабну хвилю міграції до Європи напередодні регіональних виборів у Німеччині та президентських виборів у Франції. Це могло б посилити антиукраїнські ультраправі партії в обох країнах і відвернути Європу від Києва.
Якщо самої цієї бомбардувальної кампанії буде недостатньо, щоб змінити перебіг війни й змусити Київ погодитися на вимоги Путіна, Кремль може посилити тиск, мобілізувавши більше людей. Путін уже проводив мобілізацію наприкінці 2022 року, коли призвав людей із різних регіонів країни. Це дозволило залучити сотні тисяч нових військових, але спричинило тимчасове падіння рейтингу Путіна і втечу з країни сотень тисяч чоловіків призовного віку. У відповідь він перейшов до використання грошових стимулів. Але тепер, коли ця система наближається до межі своїх можливостей, режим готується знову перейти до призову — цього разу покладаючись на електронні повістки, які можна надсилати менш помітно і протягом усього року тисячам потенційних призовників. Цих призовників, на відміну від мобілізованих у 2022 році, зупинятимуть на кордоні, якщо вони спробують залишити Росію. Правоохоронні органи країни також зможуть використовувати цифрові камери спостереження та системи розпізнавання облич для пошуку ухилянтів і погрожувати їм новим покаранням у вигляді двох років ув’язнення. Мобілізація майже напевно спричинить нове невдоволення, але цей процес буде значно менш показовим, ніж у 2022 році, коли Путін виступив на національному телебаченні та оголосив мобілізацію, а отже, приверне менше уваги. Кремль також, імовірно, подбає про те, щоб мобілізація переважно оминула столицю та інші великі міста і натомість зосередилася на бідніших регіонах.
Москва також може ще більше посилити тиск на Європу. Вона здатна проводити більше гібридних атак або прихованих військових операцій, які не переходять межу відкритої війни, але все одно завдають шкоди або створюють загрозу обраній цілі. Протягом попередніх чотирьох років Росія, наприклад, надсилала безпілотники та таємних агентів для порушення роботи європейських оборонних підприємств, військових баз і транспортної інфраструктури. Вона заперечує відповідальність за всі ці атаки. Але Москва може розширити перелік цілей, сподіваючись ще більше порушити життя пересічних європейців, зокрема пошкоджуючи комерційні склади дешевими безпілотниками.
ГІРКИЙ КІНЕЦЬ
Не всі представники російського істеблішменту хочуть продовження війни, а тим паче її ескалації. Серед еліт країни вже можна знайти тих, хто закликає до справжніх переговорів. Наприклад, у травні головний російський журнал із міжнародних відносин опублікував статтю Василя Кашина — відомого, прагматичного, але націоналістично налаштованого військового аналітика, який обґрунтовував необхідність замороження конфлікту. Кашин стверджував, що Росія не зможе досягти більшого на полі бою в коротко- або середньостроковій перспективі, а витрати на затяжну війну починають перевищувати стратегічні вигоди. З огляду на впливовість журналу, статтю Кашина майже напевно попередньо переглянули та схвалили представники Кремля, ймовірно, щоб дати можливість висловитися прагматикам у російському силовому істеблішменті. Так само 30 червня генеральний директор найбільшого російського банку і давній соратник Путіна припустив, що конфлікт настав час завершувати. «Я не думаю, що в країні є хоча б одна людина, яку хвилює щось інше, крім якнайшвидшого завершення бойових дій», — заявив він.
Але Путіна цей варіант наразі не цікавить. Хоча він терпить обережні заклики до миру й іноді сам подає сигнали про нібито зацікавленість у врегулюванні, його дії свідчать, що він не готовий вибиратися з ями, в якій опинився. Насправді він, схоже, хоче копати далі. Поки Путін переконаний, що має перевагу над Україною завдяки руйнівній силі своїх балістичних ракет і що Україна вразлива через нестачу перехоплювачів, він, імовірно, продовжуватиме намагатися виснажити Україну — незалежно від шкоди для власної країни. Нескоординовані заклики американців та європейців до переговорів або припинення вогню він сприймає як спробу виграти для України більше часу. «Ми знаємо, що Захід продовжує прагнути стратегічної поразки Росії», — сказав він в інтерв’ю 28 червня. «Чому вони закликають до припинення вогню та мирних переговорів?.. Якщо Україна, як вони стверджують, захоплює дедалі більше територій… тоді західним лідерам треба просто почекати. Стратегічна поразка Росії, здавалося б, станеться сама собою».
Україні та її союзникам потрібно готуватися до довгого й складного шляху. Київ, можливо, перебуває у найкращому становищі від кінця 2022 року, але Кремль вважає, що цієї зими зламає волю України та її друзів. Росія може мати серйозні проблеми, але Путін ще не вичерпав усіх своїх можливостей. Він досі хоче воювати якомога довше.
