Після того, як Україна звільнила місто Ізюм, почали з’являтися численні свідчення звірств під російською окупацією. Серед них – історія групи шріланкійців, яких місяцями тримали в полоні, пише Українська служба BBC.
“Ми думали, що ніколи не вийдемо звідти живими”, – каже Ділуджан Паттінаджакан.
Він був одним із семи жителів Шрі-Ланки, захоплених російськими військами в травні. Тоді вони вирушили зі своїх домівок у Куп’янську, на північному сході України, до відносно безпечного Харкова – приблизно за 120 км.
Але на першому ж блокпосту їх захопили російські військові. Шріланкійцям зав’язали очі, зв’язали руки та відвезли на верстатобудівний завод у місті Вовчанськ, що неподалік від російського кордону.
Це був початок чотиримісячних жахіть, під час яких їх утримували в полоні, використовували на примусовій праці та навіть катували.
Група приїхала в Україну, щоб знайти роботу чи навчання. Тепер вони були в’язнями, яким давали дуже мало їжі та дозволяли користуватися туалетом лише раз на день протягом двох хвилин. Іноді їм дозволяли приймати душ – також на дві хвилини.
Усіх чоловіків – яким переважно було трохи за 20 – тримали в одній кімнаті. Єдину жінку в групі, 50-річну Мері Едіт Утхайкумар, тримали окремо.
“Вони замкнули нас у кімнаті, – сказала вона. – Вони били нас, коли ми йшли в душ. Вони навіть не дозволяли мені зустрічатися з іншими. Ми не виходили на вулицю три місяці”.
У Мері, чиє обличчя вже було травмоване внаслідок вибуху автомобіля на Шрі-Ланці, хворе серце, але їй не давали потрібних ліків.
Але крім цього, на неї дуже вплинула самотність.
Бути самій було дуже важко, – каже вона. – Вони сказали, що у мене проблеми з психічним здоров’ям, і дали мені таблетки. Але я їх не приймала”.
Інші чоловіки залишилися з іще більш помітними слідами того, що вони пережили: один із чоловіків зняв взуття, щоб показати, що нігті на його ногах відірвані плоскогубцями. Другий чоловік також зазнав тортур.
У групі також говорили про побиття без видимих причин – російські солдати напивалися і нападали на них.
“Вони багато разів били мене своїми пістолетами, – сказав 35-річний Тінеш Гогентіран. – Один з них вдарив мене кулаком у живіт, і я два дні відчував біль. Потім він попросив у мене грошей”.
“Ми були дуже злі і такі сумні – ми плакали щодня”, – згадує 25-річний Ділукшан Робертклайв.
“Єдине, що підтримувало нас, – це молитва та сімейні спогади”, – додає він.
Росія заперечує напади на цивільних осіб або вчинення воєнних злочинів, але звинувачення шріланкійців – лише одне з багатьох інших повідомлень про звірства, вчинені російськими окупаційними силами.
Українська влада ексгумує тіла з поховання в лісі поблизу Ізюма, на деяких із них є сліди тортур. А президент України Володимир Зеленський заявив, що “у звільнених районах Харківської області, у різних містах і селищах вже виявили понад 10 катівень”.
Свобода для семи жителів Шрі-Ланки прийшла разом з українськими військовими, які на початку цього місяця почали звільняти райони на сході України, зокрема Вовчанськ.
Після цього вони знову змогли вирушити до Харкова. На самоті та без телефонів вони не мали можливості зв’язатися зі своїми родинами.
Але нарешті їм пощастило – хтось помітив їх по дорозі та викликав поліцію. Один офіцер запропонував їм свій телефон.
У той момент, коли 40-річний Айнкаранатан Ганесамурті побачив свою дружину та дочку на екрані, він розплакався. Потім пішли інші дзвінки, й потекло ще більше сліз. Потім усі вони почали обіймати здивованого начальника поліції.
Групу доставили до Харкова, де вони отримують медичну допомогу та новий одяг, а ночують у реабілітаційному центрі з басейном і тренажерним залом.
“Тепер я почуваюся дуже, дуже щасливим”, – говорить Ділукшан із широкою посмішкою.