Ставлення частини польського суспільства до українців за роки повномасштабної війни суттєво погіршилося, а у відносинах між Варшавою та Києвом накопичилися політичні, історичні та соціальні суперечності. Одночасно цю напругу активно підживлює російська дезінформація, яка намагається посварити дві країни та послабити підтримку України в Європі.
Про це йдеться в колонці варшавського журналіста Матеуша Маззіні для The Guardian.
Автор нагадує, що після початку повномасштабного вторгнення Росії Польща стала одним із головних союзників України. Мільйони українців, які рятувалися від війни, отримали там допомогу, а Варшава активно просувала українські інтереси на Заході та передавала Києву зброю.
Однак, за словами Маззіні, цей період надзвичайно тісних відносин завершився.
Він посилається на опитування польського центру CBOS, згідно з яким 52% поляків нині виступають проти подальшого прийому українських біженців. Також зростає кількість тих, хто втомився від підтримки Києва.
Частина польських правих, за його словами, стверджує, що передача зброї Україні послабила власні оборонні можливості Польщі перед потенційною загрозою з боку Росії.
Окремим джерелом напруги стали історичні суперечки. Маззіні згадує рішення Володимира Зеленського назвати один із військових підрозділів на честь Української повстанської армії, а також реакцію польської правиці на це.
Автор пише, що президент Польщі Кароль Навроцький після цього позбавив Зеленського ордена Білого Орла — найвищої польської нагороди для іноземців. Подальший обмін політичними кроками, за його оцінкою, фактично заморозив двосторонні відносини.
Маззіні також наголошує на ролі російської пропаганди, яка активно поширюється у польських соцмережах. Зокрема, йдеться про твердження, що українці нібито живуть за рахунок соціальних виплат, які фінансують польські платники податків.
На цьому тлі дедалі частіше з’являються повідомлення про словесні образи та фізичні напади на українців. Автор наводить випадок 26 липня у Вроцлаві, де біля продуктового магазину напали на молоду українську пару, а нападники, за даними слідства, кричали їм, щоб вони «йшли на війну».
Водночас журналіст вважає, що особисті конфлікти політиків, історичні суперечки та російський вплив пояснюють лише частину проблеми.
На його думку, Польща та Україна за роки війни так і не змогли побудувати модель відносин, яка виходила б за межі допомоги однієї сторони іншій.
Маззіні пише, що багато українських біженців досить швидко перестали бути лише одержувачами допомоги. Вони почали орендувати та купувати житло, відкривати бізнеси та конкурувати з місцевими жителями на ринку праці й у підприємництві.
На думку автора, саме перехід українців від ролі біженців до повноцінних учасників польського суспільства виявився складним для країни, яка після Другої світової війни залишалася майже етнічно однорідною.
При цьому змінилася й сама Україна. Від держави, яка після вторгнення 2022 року значною мірою залежала від західної допомоги, вона поступово перетворюється на експортера нових військових технологій та бойового досвіду.
Маззіні зазначає, що Київ тепер напряму спілкується зі США та провідними країнами Західної Європи і більше не потребує Польщі як головного «адвоката» на міжнародній арені.
На його думку, польська влада не змогла своєчасно підготувати суспільство до цієї зміни. Замість того щоб сприймати українців як повноцінних членів суспільства та Україну як самостійного партнера з власними інтересами, у Польщі продовжували виходити з уявлення про особливу роль Варшави в майбутньому Києва.
Автор вважає, що цей вакуум заповнила російська дезінформація, яка зацікавлена у подальшому погіршенні відносин між двома країнами.
Маззіні називає ситуацію в Польщі попередженням для інших держав Європи. Він прогнозує, що Україна дедалі тісніше інтегруватиметься в європейські економічні та політичні структури, а українські компанії конкуруватимуть уже не лише з польськими, а й із французькими та німецькими.
На його думку, українські лідери дедалі частіше приїжджатимуть до Брюсселя, Парижа та Берліна не лише по зброю чи фінансову допомогу, а вимагатимуть рівноправної участі у формуванні майбутнього Європи.
