Обстріли чи не кожен день. Серед цілей – житлові квартали. З кінця минулого року росіяни посилили атаки на Харків: “Іскандери”, С-300, безпілотники. Під ударом здебільшого саме середмістя, де щільна забудова. Як живеться харків’янам під таким вогняним тиском, чи змінилося їхнє життя?
Вибух. На годиннику – 21:43.
Харківські пабліки майорять закликами йти в укриття. Хвилина – і ще вибух.
За два роки війни за звуком прильотів ми вже більш-менш навчилися визначати, куди росіяни поцілили. Цього разу знову середмістя.
Поки невідома адреса, я намагаюся самостійно, за повідомленнями у різних місцевих телеграм-групах, визначити місце. Поряд із центром, у медзакладі в мене мама.
З минулого тижня я живу між домом та лікарнею. Сплю на стільчиках посеред лікарняних ліжок. І постійно, щовечора і щоночі, чекаю обстрілів.
Маму “швидка” забрала опівночі, після марних спроб збити тиск.
До війни Центр екстреної медичної допомоги отримував понад 2 тисячі викликів щодня з усієї області. Зараз їхня кількість тримається на рівні 1200 -1300. Більша частина припадає на сам Харків.
“Кілька років це звична цифра, враховуючи відтік людей, – пояснює телефоном директор “екстренки” Віктор Забашта. – Наразі певний відсоток – зимова травма, і захворювання – температура, і ожеледиця”.
З початком повномасштабного вторгнення “екстренка” почала приймати практично всі виклики. Зараз виїжджають навіть на підвищений тиск в районах області, де через війну є проблеми із сімейними лікарями.
“Диспетчер уважно ставиться до скарг пацієнтів і саме до місцевості, звідки надходить виклик. І, розуміючи, що крім нас надати допомогу нікому, ми, звичайно, можемо поступитися протоколами “екстренки”.
В іншому служба працює у звичайному режимі. Попри нові обстріли, “жодних підсилень не робили”, каже Забашта. Екстрена служба зберегла довоєнну кількість бригад. Це дозволяє відправляти на “прильоти” до 20 машин, якщо потрібно.
Останнім часом росіяни цілять у щільну житлову забудову, тож часто кількість поранених сягає десятка людей.
Атаки на Харків поновилися перед Новим роком. 29 грудня о 5-й та 7-й ранку росіяни здійснили, мабуть, наймасовіший обстріл міста. У кілька хвиль по обласному центру “прилетіло” два десятки ракет.
Я збилася з рахунку на 7-й чи 8-й ракеті. Вибухи пролунали на цивільних підприємствах, поряд з міською лікарнею, школою.
Відтоді Харків пережив ще кілька атак на центр. Ввечері 30 грудня росіяни запустили по місту “Іскандери”. Одна з ракет влучила у п’ятизірковий готель – висока скляна будівля поряд з площею Свободи – ми з друзями все дивувалися, як в нього за два роки війни нічого не “прилетіло”. Інша ракета розірвалася у дворі житлового будинку, перетворивши все навкруги у місиво з землі, сміття, скла та цегляних уламків. А у ніч на 31 грудня до Харкова “прилетіли” безпілотники.
Переддень Нового року комунальники прибирали залишки розбитої пам’ятки архітектури, які всіяли проїжджу частину. Поряд з пошкодженою будівлею у підвалі був ресторан зі “знаковою” назвою – “Бандер штаб”. Вигоріло від вибуху і кафе “Франик”. Ми так і не встигли там попити кави. Мій знайомий казав – там добрі сирники, тепер вже були.
Крізь щільні склопакети у палаті майже не чути тривог. Та війна все одно тут, серед буденних лікарняних клопотів. Я прислуховуюсь до розмови біля сусіднього ліжка:
– Пригадуєш, 2 січня удар? Так ото у подруги моєї у дворі воронка у п’ять метрів. “Іскандером” били. То ж вони коли близько стояли, з РСЗВ стріляли, а тепер от ракетами.
– Так у Нінки така ж воронка.
До говіркої маминої сусідки по палаті завітали знайомі.
“Я дійсно можу сказати, що біг врятував мені життя”, – каже мені телефоном Сергій Прескорник.
У Харкові його знають за ніком “Борода, що бігає”. Рекордсмен і волонтер Сергій першим в Україні поєднав біг зі збиранням сміття. Майже сім років спортсмен щоранку тренується. І повномасштабна війна не стала у цьому на заваді. Другого січня о 6-й ранку Сергій також був на біговому маршруті. А за півтори години у місті пролунали вибухи.
“Таке враження, що одночасно ввімкнули все освітлення на максимум. Жовтий-жовтий колір був. Спалах може на секунди три-чотири. І потім потужний, нереально потужний вибух. Мені одразу почали писати, що “до тебе у будинок прилетіла ракета”, – розповідає спортсмен.
Ракета влучила у двір, поряд із будинком, де мешкає Сергій. Вдома на Бороду чекали потрощені вибуховою хвилею шибки й меблі, побите скло. Домашній улюбленець, кіт Сімба знайшовся лише під вечір. Контужений та поранений.
Зараз Сергій разом із котом тимчасово мешкає у друзів. За два тижні після “прильоту” Сімба почувається добре, хоча і лякається навіть не дуже гучних звуків.
Спортсмен каже, після обстрілу 2 січня дехто зі знайомих вирішив залишити місто:
“Виїхали з міста з думками: “Дивись, до Бороди ж прилетіло, тож і до нас прилетить”.
Ті ж, хто залишається у Харкові, тепер більш уважні до власної безпеки.
“Я був у друзів. І в них прямо в коридорі зроблені, умовно, ліжка. Коли обстріли, вони ночують у коридорі. Це вперше, раніше такого не було”, – поділився спостереженнями Сергій.
“Багато людей, я знаю, зараз у передмісті сидять, далеко не виїжджають. А от я у коридорі мешкаю”, – каже мій друг. Я запитую в нього про зміни у повсякденному житті через посилення російських обстрілів.
Дмитро мешкає у середмісті зі скотч-тер’єром Фімою. Фіма – своєрідний радар з “прильотів”, починає непокоїтися ще до вибухів. Залишати її вдома саму, особливо після ударів по центру, Дмитро не наважується.
“Собака зі мною на роботі. А вдома я стелю у коридорі й на звук сирени виходжу”, – пояснює свої дії товариш.
Щоразу після перших вибухів він відстежує місцеві пабліки. Там швидко пишуть про чергові “виходи” з Бєлгорода.
Поки ракети у небі, як і я, Дмитро почувається мішенню у тирі:
“Ти постійно думаєш – куди? І тут вже і траєкторія польотів починає вираховуватися, ще щось. Ти не знаєш, куди прилетить і чому”.
“Вони зараз цілять по центру, по цивільних будинках, для того, щоб, як то кажуть у народі, – “покошмарити” людей”, – каже вже Сергій Прескорник. Він упевнений у недієвості цієї тактики.
А я пригадую комунальників, які за день прибирають наслідки ударів та відновлюють інфраструктуру, волонтерів, які за годину після “прильотів” тягнуть до понівечених будинків “деревоплиту”. І я знаю – завтра вікна у пошкоджених будинках будуть закриті.
А ще я постійно думаю про зроблене харківською волонтеркою Наталкою Зубар фото кав’ярні, яка не припиняє роботу, попри розбиті вибуховою хвилею вікна.
