Голодомор-Геноцид в Безлюдівці

Страшним подіям 1932-1933 років передувала колективізація. За офіційними даними, 52 родини кращих безлюдівських господарів були протиправно позбавлені свого майна радянською владою. Точніше, були розкуркулені. У них забрали джерела свого існування (худобу, інвентар, земельні ділянки), і їх ще примушували йти працювати на безкоштовну кріпацьку працю до колгоспів. Як вони далі могли жити – уявити важко. Вражає доля безлюдівця К. С. Яковенка. 27 грудня 1931 року його було засуджено на три роки примусових робіт за несплату сільгоспподатків, де він і помер. Його родина залишилася без житла і майна. Як далі вони жили без годувальника – невідомо.

Восени 1932 року, коли почався цей геноцид, в Безлюдівці стали ходити «буксирні бригади», які в пошуках зерна влаштовували обшуки селянських хат. Вони це робили задля того, щоб виконати навмисно завищені плани хлібоздачі. На 21 грудня 1932 року вдалося витрусити з безлюдівців зерна на 94,3% від плану. Але одночасно не було повністю виконано план щодо збору деяких зернових культур – гречку відібрали у селян на 45%, жито – на 40,8%. Харківський міський партійний комітет невиконання плану з витрушування цих двох культур в Безлюдівці вважав «совершенно недопустимым». Кожен зрозуміє, що після цього надалі посилилися обшуки селянських хат. Активісти, прагнучи відібрати гречиху і жито, перевертали в хатах все догори дригом, обстежували кожен закуток. Але забирали всі зернові та інші харчові припаси, які знаходили, залишаючи селянські родини взимку приреченими на голодну смерть.

Займалися пошуками харчів в хатах Безлюдівки такі активісти: Оврамко, Ремес, Кануннік, комсомолка Паша Розкоса. Але особливо «відзначався» серед них Оврамко. Він був найактивнішим «розкуркулювачем», за що його всі селяни Безлюдівки дуже ненавиділи. Майже не було хати, в якій Оврамко не був. Навіть і досі його проклинають старі мешканці, хоча цей чоловік давно помер. Покарання народне Оврамко отримав – хату його спалили розлючені селяни. Згоріло все його майно. І йому навіть нічого було взути – ходив в одному черевику і в одному чоботі. Але, ясна річ, ніхто йому ні в чому не допоміг і не дав прихисту.

Тяжко жилося селянам Безлюдівки в голодну зиму 1932-1933 рр. В родинах помирали особи будь-якого віку, навіть діти. Пухлі від голоду безлюдівці ходили на поля, де розкопували сніг та шукали на землі мерзлі колоски, картоплю, капусту, буряки та іншу городину, яку забули на полі після збирання урожаю 1932 року. Були випадки людожерства. Деякі особи їздили або ходили в Харків до оточеної трупами крамниці «Торгсін» біля станції Основа, де коштовності обмінювали на харчі. Але золото там обмінювали лише на мізерну кількість харчів.

3 квітня 1933 року Безлюдівська сільська рада видала постанову про опис та продаж всього майна мешканця Безлюдівки Бородіна Юхима Федоровича за нездачу посівного матеріалу та невиплату накладеного на нього штрафу. Здати державі останнє і залишити свою родину без посадженого городу – це було б самогубство. Тому Юхим Федерович такого зробити не міг. Цей чоловік 21 квітня 1933 року написав скаргу до Харківського обласного прокурора на дії Безлюдівської сільради щодо конфіскації його майна. Юхим Бородін посилався на те, що у нього є родина з чотирма малолітніми дітьми. 20 червня 1933 року прокурор Харківської приміської смуги, маючи людське серце і розуміючи, що може статися з родиною Бородіних в ті голодні місяці, висловив протест проти дій сільради, яка вже відібрала майно. Що далі сталося – невідомо.

Схожу долю мав Колісник Василь Олексійович. Під час Голодомору його засудили з конфіскацією майна за несплату податків. У нього було забрано худобу, інвентар, після чого його родина була розорена.

1933 року в Безлюдівці була введена в дію нова залізниця, яка пролягала від станції Безлюдівка до станції Зелений Колодязь. Якогось дня на ній їхав вантажний потяг в бік Харкова, який віз у своїх вагонах зерно. В районі сучасної залізничної зупинки «5 км» голодні люди відчепили вагон і почали вантажити з нього на свої підводи зерно. Повз цього вагону випадково проходили місцеві юнаки Петро Володимирович Горбачов та Олександр Горбачов. Вони побачили, що роблять люди, і теж набрали повні сорочки зерна та віднесли на млин для переробки на борошно. Там все це зважили – вийшло 11 кілограмів. Хтось на цих юнаків доніс міліції. Їх заарештували, а потім засудили на 4 роки ув’язнення. Олександр Горбачов зміг вирватися і втекти в Росію. Тому, замість нього, ув’язнили брата Петра Володимировича – Івана, який був абсолютно ні в чому не винен.

Кількість померлих з голоду в Безлюдівці остаточно не з’ясована. На території Лакишківського (Завулівського) цвинтаря В. Кисиленко віднайшов могилу жінки Яковенко Варвари Юхимівни, яка померла від голоду. На табличці її могили чітко вказана причина смерті – «Голод 1933 р.». Прохання до небайдужих політичних партій і громадських організацій – допомогти створити на місці цієї могили пам’ятник жертві геноциду.

Василь КИСИЛЕНКО