Разом з наближенням літньої спеки зростає і спека політична. Соціум занадто перейнявся бурхливими та гарячими подіями останніх днів, на тлі яких майже непомітно відбуваються процеси, що визначатимуть інтелектуальний розвиток України на роки вперед.

У школах прокотилася хвиля “Останніх дзвоників”. Дивлюся на радісні, щасливі обличчя випускників і мене огортає подвійне відчуття: з одного боку — свято, у цих юнаків і дівчат починається новий етап життя, а з іншого — збентеженість і природна материнська тривога: як складеться їх доля?! чи вдасться сьогоднішнім випускникам знайти себе у цьому складному і дуже мінливому житті?!...

Я обожнюю це свято - День вишиванки, яке вже понад 10 років відзначає Україна у кожен третій четвер травня. Коли ми кажемо, що вбираємось у вишиванку, тим самим наче стаємо одним цілим із нашою державою.

Ми і не помітили, як вишиванка стала своєрідним синонімом слова “Україна”. Вишиванка — це, як на мене, своєрідна мапа безмежної, щиросердної української душі. Кожен шитво і візерунок є неповторними і відображають ту або іншу унікальні місцину мальовничої єдиної України.

30 років тому в цей день, коли остання колонна контингенту радянських військ в Афганістані перетнула міст через ріку Амудар`я, десятки тисяч українських матерів нарешті полегшено зітхнули і змогли обійняти та пригорнути своїх синів.

Тоді хлопці, які повернулися з неоголошеної війни, гадали, що найстрашніше вже позаду і їм більше ніколи не доведеться взяти до рук зброю…

Та вже за 25 років багато з них не змогли залишитися осторонь і вийшли на Революцію Гідності, а пізніше – стали на захист рідної України від російського агресора, згадавши бойовий досвід, здобутий в Афгані.

«Однині є єдина незалежна Украінська Народня Республіка». Цими словами завершується підписаний рівно 100 років тому Акт Злуки, який проголосив соборність і неподільність України.

Цей документ став символом не просто територіальної єдності українських земель по обидва боки Дніпра, а на ментальному рівні зміцнив віру українців, що кожен став маленькою частинкою великої власної держави.

«Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які умірали кращі сини Украіни» - це ще один рядок Акту про Злуку, закарбований 100 років тому. Дивлюсь унікальну кінохроніку того урочистого моменту, намагаюся уявити піднесення, яке відчували тисячі людей, що зібралися того дня на Софіївському Майдані. Тоді ніхто з них і гадки не мав, які надвипробування ще судитиметься пройти, поки Україна яскраво засяє як незалежна держава на світовій мапі.

В останні дні року, що завершується, мимоволі починаєш вдаватися, якщо не до оцінок, то, принаймні, певної цілісності та результативності 12 прожитих місяців.

Яким видався рік 2018-ий?! Однозначно сказати важко, але, погодьтесь, не хочеться псувати святкову атмосферу міркуваннями з відчутним присмаком песимізму. І без мене вистачає сили-силеної тих, хто засмічує зливами негативу медійний та соціальний простір.

Із сумного акцентую увагу лише на тому, що війна з російським агресором триває і на її фронтах ми продовжуємо втрачати наших мужніх оборонців. На жаль, безпосереднього вплину на це ми не маємо. Проте, лише об`єднані зусилля усієї української спільноти наблизять нашу неминучу перемогу, як ми це вже неодноразово доводили.

День Святого Миколая – одне з найочікуваніших та найзагадковіших свят. Цей день завжди оповитий невимовним піднесенням і очікуванням на диво. Сьогодні кожен українець, незважаючи на свій вік, бодай на мить, опиняється у казковому світі дитинства, сповненому чарівних, яскравих мрій…

Але так вже сталося, що багато маленьких українців мають зовсім не дитячі мрії. Замість іграшок, цукерок та модного одягу вони просять заступника Божого – Святого Миколая – про якнайскоріше закінчення війни, аби нарешті мир запанував на всій українській землі…

Події кінця листопада 2013-ого спливають перед очима неначе це відбулося щойно. Мабуть, так судилося у нашій історії, що важливі дати припадають на останній місяць осені, коли наша свідоміть налаштована на завершення одного року і водночас на сподівання, що рік наступний принесе зміни на краще…

Згадаємо з нашої історії, що в листопаді 1917 року, в надзвичайно буремних умовах, було проголошено Українську народну республіку, 2004-ого українці вперше в новітній історії продемонстрували свою волю та рішучу громадянську позицію, 5 років тому – ми остаточно відчули, що є українцями і маємо гідність жити в по-справжньому вільній, незалежній, успішній європейській державі.