Валентина і Андрій Соколюки – брат з сестрою. Разом вони проходять військову службу за контрактом у військовій частині 1141 Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Підписали свій перший контракт і стали військовослужбовцями не випадково. На таке рішення надихнула життєва історія і звитяга їхнього брата, Героя України Андрія Волоса

З початком російської збройної агресії проти України волинянин Андрій Волос 9 разів намагався добровольцем потрапити на фронт, але щоразу йому відмовляли через брак досвіду.

Історично вважається, що перший вибух моди на вишиванки почався у 1920-30-х роках. Тоді, цей вишитий одяг, носили усі, від селян до партійних керівників. У березні 1953 року, задля масового виробництва цього одягу, було розроблено три типи сорочок: «українка», «гуцулка» та «чумачка». Наприкінці 1950-х вишиванка знову набула популярності. Кажуть, що Микита Хрущов, який на той час був при владі, полюбляв саме вишиті українські сорочки. Після розвалу Радянського союзу українська вишиванка знову набула неабиякої популярності.

Українська вишиванка – це як символ непоборності українського народу. Це як та сакральна річ, яку не могли відібрати. Вишиті на тканині візерунки до цього часу голосно заявляють «Я – українець. І у мене цього не забрати».

Спалах захворювання у світі розпочався у грудні 2019 у місті Ухань, Хубей (Китай) та визнаний ВООЗ пандемією 11 березня 2020 року. В Україні карантинні обмеження розпочалися 12 березня. Тепер звичне життя потребує трансформацій та пристосування. Пізніше про це писатимуть наукові роботи, робитимуть документальні хроніки з тими, хто вижив. Сто років тому світ вже переживав біологічні та соціальні мутації викликані пандемією Іспанки. Серед жителів України різного віку, є ті, хто підтримує карантинні заходи і виконує всі рекомендації щодо особистої безпеки та самоізоляції. А є ті, хто має іншу думку і висловлює свій протест, категорично не сприймаючи жодних обмежень. Досвід показує, що сьогодні важливо виявляти вразливі верстви населення та протидіяти поширенню вірусу та зупинити соціальну активність. Останній фактор вимагає аналізу, зрізу біопсихічних характеристик людей, щоб владі та активістам стати почутими кожним. Ми вирішили проаналізувати різні покоління військових та розповісти, що кожен з них думає про заборони, свободу, відповідальність та нехтування правилами у контексті карантину. У тексті гвардійці розказують, як різні, але залежні один від одного люди в складні часи можуть врятувати світ, якщо знатимуть і дбатимуть один про одного більше. Лейтенант Тетяна Проказюк живе та працює у Золочеві, Львівської області. Дівчині 21 рік. Говорить, що карантин у Золочеві менш помітний ніж у великих містах через малу активність громад, тим не менше порушення, непоінформованість та скептицизм населення роблять своє.

Гвардійські кінологи разом зі своїми службовими собаками день-у-день виконують завдання з охорони громадського порядку, конвоювання заарештованих та засуджених та під час виконання завдань в районі проведення ООС.

Ми підготували для вас історії гвардійців з кінологічного підрозділу 5 Слобожанської бригади.

Історія Олександра Братковського та Альзи

Молодший сержант Братковський почав свою служби у 2 Галицькій бригаді як солдат-строковик. Потім підписав контракт у Навчальному центрі Національної гвардії і мріяв стати кінологом. У цей момент у його житті з’явилася німецька вівчарка Альза. Він виховував її з 1 місяця.

Петро та Михайло Огари прийшли до війська разом. Їм було по 18 та 19 років. Родом хлопці з Закарпаття, там допомагали татові та мамі вести фермерське господарства, з малечку мали німецьких вівчарок та мріяли разом про військову службу. До військкомату прийшли самі, не чекали повісток – з єдиною вимогою – служити у Нацгвардії. Пізніше, вже під час підготовки молодого поповнення, хотіли разом поїхати до Навчального центру – опановувати професію кінолога.

Михайло: «Я вважаю так, що кожен чоловік повинен послужити в армії. Так нас з братом навчив тато. Відслужив, віддав свій обов’язок Батьківщині, і будуй далі своє життя. В перший день мого перебування у 2 Галицькій бригаді я почув, що тут можна стати кінологом. Це взагалі мене окрилило. Мало того, що я потрапив до Нацгвардії, ще й можу займатись з собаками!»

Відповідальні за нашу безпеку, безстрашні чотирилапі, вони ретельно тренуються у своїх військових частинах, несуть службу у зоні АТО. Вони – це службові собаки. Чим живуть, що роблять та як саме виконують службові завдання тварини у Національній гвардії нам показали службовці кінологічного підрозділу 5-ї Слобожанської бригади ОТО НГУ.

«Я В НАЦГВАРДІЮ ПІДУ– НЕХАЙ МЕНЕ НАВЧАТЬ!»

Дві зовсім молоді німецькі вівчарки зустрічають гостей хоча і дружелюбно, але у їх очах застигає питання : хто ці дівчата і нащо вони тут? Еріку лише рік, він тільки-тільки виходить з щенячого віку. Антею 2,5 роки – він вже дорослий, освідчений пес. Їх наставники — молодший сержант Владислав Гребінник та сержант Петро Дорошенко. Вони – найкращі друзі і суворі тренери-кінологи, які готують військових собак.

Коли за плечима вже понад тисяча навчених гвардійців і майже три роки служби, чи є сили надихатись роботою? Коли більшу частину свого часу проводиш на полігоні, безперервно розповідаючи про накладання джгутів, тампонування та зупинку масивних кровотеч? Але натхнення є, і черпається воно з розуміння, що кожне заняття – це врятоване життя у майбутньому. Про ці та інші думки з нами поділилась інструктор з бойової підготовки сержант Юлія Мірчук.

- В моїй практиці була історія, коли я викладала тактичну медицину і один зі слухачів курсу абсолютно не йшов на контакт. Звісно, я шукала до нього підхід, курс він закінчив і поїхав далі проходити службу. І приблизно через рік у Києві на вулиці я зустріла цього чоловіка. Я пам’ятала його обличчя але не могла згадати, звідки ж його знаю. Він підбіг до мене і почав обіймати, нагадав хто він і розповів, що одразу після закінчення курсу його направили в зону ООС, і там було сильно поранено його товариша. Він зробив усе, як я навчала і врятував йому життя. Ми стояли у центрі Києва і плакали. Це був дуже зворушливий для мене момент. Заради такого я працюю і викладаю.