Дивлюся на те, що відбувається у сусідній країні, і сформувалася така собі паралель з кімнатою кривих дзеркал. Улюблений багатьма атракціон відрізняється лише тим, що заходячи у приміщення, відвідувачі розуміють, що це - не реальність, це - розвага, місце для посміятися. У сусідів усе докорінно інакше...

Більше 140 млн. росіян сприймають багаторічну махрову пропаганду істиною... Вони дивляться на ті самі речі, що і увесь цивілізований світ, але інакше, через призму штучно створеної реальності. Відповідно - бачать таке собі відображення у кривому дзеркалі.

Згадую той сонячний квітневий ранок у Харкові вісім років тому. Той самий, коли на світанку облдержадміністрацію без жодного пострілу звільнили від російських "гастролерів-асвабадітєлєй" та нечисленних місцевих сепаратистів завдяки рішучості тогочасного міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та скоординованій, надзвичайно професійній діяльності вінницького "Ягуара".

Іноді чую, що у ті дні Харків зробив свій усвідомлений вибір. Але, ні, це не був вибір. Адже для нашого міста ніколи не було і не могло існувати альтернативи Україні.

Перший місяць війни практично всі українці не відчували ані днів тижня, ані дат у календарі. Дні рахувалися виключно від початку війни - перший, десятий, двадцять пятий…

Ми усі разом та кожен окремо проходили стадії сприйняття горя за Кюблер-Росс: від заперечення самої можливості безпідставної, неймовірно жорстокої війни проти нашого народу ми йшли через злість до керівництва держави-агресора та “братнього” народу, з мовчазної, а іноді й немовчазної підтримки якого з нами відбувається увесь цей жах.

Було навіть трохи торгу та депресії. Але ми швидко зрозуміли, що звертатися до здорового глузду та логіки немає жодного сенсу, а депресія - найгірший помічник у ситуації, що ми опинилися.

Більше 2 мільйонів 800 тисяч. Це – кількість маленьких українців, які народилися у новій державі. У країні, де перемогла Гідність. Де народ зміг відстояти основоположні цінності. Де громадяни довели, що в Україні немає місця диктатурі.

Важко повірити, що минуло вже вісім років з тих буремних днів лютого-2014, коли ми одночасно святкували перемогу Революції Гідності, ставали на коліна під «Пливе кача», вшановуючи пам'ять героїв Небесної сотні, та ще не уявляли, які випробування нам підготував «братній» сусід...

Моторошно уявити, але, на жаль, усі ці більше 2 мільйонів 800 тисяч малюків не знають, як це жити у країні без війни...

«Однині во єдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська народня республіка /Галичина, Буковина, і Угорська Україна/ і Наддніпрянська велика Україна» - це цитата з IV Універсалу УНР, яким було проголошено єдину незалежну Українську республіку. Визначна подія відбулася на Софіївській площі в Києві 22 січня 1919 року, а дата згодом стала важливим святом-символом для нашого народу – Днем Соборності або Злуки.

З того урочистого вікопомного моменту минуло вже більше століття, але головний посил про єдину незалежну Українську республіку визначає вектор руху українців і сьогодні.

Вже сьогодні ввечері віряни католицької церкви відзначатимуть Святвечір. А отже розпочинається казковий період різдвяно-новорічних свят.

Від щирого серця хочу привітати усіх українців та побажати, аби наступний рік був у всьому або хоча б майже у всьому кращим 2021-ий.

Нехай нарешті перемога прийде до нашого дому і на нашій землі запанує мир та спокій!

Нехай якомога скоріше закінчиться пандемія та українці знову матимуть змогу збиратися до купи великими дружніми сім’ями, не хвилюючись поставити під загрозу життя та здоров’я близьких!

«Хоч би світало... – Мамо, хліба!

Підвівся батько: замовчи!

Коло вогню в вагоні збились

і мруть голодні втікачі», - цим чотиривіршом розпочинається «Голод» Павла Тичини.

І я навмисно не наводжу вірш повністю – кожного разу, читаючи його, відчуваю мурашки по всьому тілу, а на очі навертаються сльози…

В останню суботу листопада ми традиційно вшановуємо пам'ять жертв Голодоморів в Україні. Трьох. Які забрали життя мільйонів українців протягом менш ніж чотирьох десятиліть.

«Голод» Тичини присвячений першому – ‪1921-22 років. А вже за 11 років розпочався наймасовіший та найстрашніший Голодомор. І досі немає однозначної відповіді, скільки українців тоді померло найстрашнішою смертю – озвучуються цифри від 3,9 до більш ніж 7 мільйонів громадян. А скільки окрім цього було зламано доль?! Скільки людей збожеволіло?! Для скількох українців це стало невиліковною травмою на усе життя?!