У  селі Шелестове Коломацького району відкрито пам’ятник лейтенантові Юрію Литвиненку.

Цей меморіальний комплекс встановлено завдяки численним пожертвам жителів різних країн світу: України, США, Канади, Німеччини, Італії, Чехії, Австрії... Хтось вніс 50, інший – 20 тис гривень. У матері, яка втратила найдорожче, подяка всім однакова.

Сьогодні День народження мого сина,- каже Наталія Микитівна Левченко, притискаючи до серця онуку Лесю.– Йому б мало виповнитися 37, але, на жаль, Юркові завжди буде 36.

Аби вшанувати героя на одному з п’яти кладовищ села зібралося чимало людей. Ось стоять сільські жіночки. Одна опирається на сапку, якоюю вона щойно з сухої землі виколупувала моркву та бурячки, інша  тримає в руках величезний букет чорнобривців.

Після чергового артобстрілу уся долина посеред полишеного людьми, зарослого бур’янами Широкиного вигоріла до тла. Скрізь, куди не кинеш оком, жодної травинки — тільки чорне згарище. Здавалося, що такою ж чорною пустелею повинна стати й душа капелана  добробату Аратта отця Валентина Серовецького, з яким мене звела доля посеред цього попелища. Після всього, що він пережив на війні й у полоні, там мало вигоріти все: віра, надія, любов... Як у багатьох тих, хто пройшов пекло війни. Однак...

У це важко повірити, але були часи, коли слово «Бог» у його серці не звучало. Його стосунки з Господом можна передати словами Вольтера: «Я знаю, що Він існує, але ми з Ним не говоримо». Чоловік жив звичайним життям: займався бізнесом, який усе глибше засмоктував. Потім сталося так, що він голодував і опинився на межі життя і смерті. Там, за крок до потойбіччя, побіцяв, що коли залишиться живим, то останок життя служитиме Йому.

Славень України виконали у фронтовому зруйнованому окупантами селі Широкиному  біля посіченого  осколками, побитому кулями храму бійці 8-го окремого батальону АРАТТА Української добровольчої армії та харківський сурмач Костянтин  Олійник. Акцію присвятили 25-річчю незалежности України й тим, хто сьогодні її захищає.

Від Маріуполя до Широкиного якихось 22 кілометри, розділені кількома блокпостами, наїжачені сталевими протитанковими загорожами, між якими петляє наше авто. Вартові, уздрівши в кабіні за кермом військових, не зупиняють позашляховика, а навпаки підганяють  нас жестами, мовляв, скоріше проїздіть, і ми вириваємося на безлюдний відтинок дороги, де водій тисне на газ, як кажуть, до підлоги.  

Ви помиляєтеся, якщо думаєте, що в сонячній системі крутиться-вертиться дев’ять планет. На зоряній краті Івана Луценка з Козачої Лопані, що знаходиться на самісінькому кордоні з РФ, позначено ще одну «планету» – його фермерське господарство з однойменною назвою «Планета», поля якого колосяться й цвітуть під відомою «стіною», славнозвісним «східним валом», що ледь визирає з соняшників.

Відомо, що на творення Всесвіту і всіх небесних тіл у ньому, включно з Землею, Господу Богу знадобилося всього шість днів, а на сьомий він сів, щоб відпочити.  Іван Миколайович людина проста, з діда-прадіда хлібороб, син тракториста і доярки, отж на свою «Планету» потратив значно більше часу. Років з двадцять, здається. Власне, процес творення його планети, продовжується й сьогодні, тож відпочивати ніколи.

Аби так сталося, що якась могутня сила підхопила вас десь під Києвом чи Харковом й за якусь мить перенесла до цього села, то ви, розплющивши очі, не повірили б, що знаходитесь на Донбасі, а не, приміром, коло Дрогобича. Як оце зараз я стою посеред сотень людей, одягнених у вишиванки, які розмовляють українською й по-западенськи співають «Многії літа» і не йму віри тому, що відбувається.  Усе стає на місце лише тоді, коли дізнаюся, що знаходжуся серед переселенців з Надсяння, горян, яких колись Москва та Варшава вирвали з корінням з рідної землі й примусово переселили в засушливий степ рівно 65 років тому.

Найстрашніше на війні, коли рідний батько тебе називає фашистом.

Під Першотравневим, біля Попасної, батарея, де служить Олег  Винниченко, накрила вогнем цілий мінометний підрозділ сепаратистів.  Про це повідомили чи не всі ворожі радіостанції й телеканали. Подія навіть для цієї позиційної війни непересічна: всього одним залпом на той світ відправили батарею противника — з 52 чоловік вижило усього п’ятеро душ.

СНИ І РЕАЛЬНІСТЬ

Після цього залпу, коли на замкомбата Олега Винниченка та його хлопців якісь «білі відьми» оголосили полювання, батареї видали додатково, поза штатним розписом, два ручних кулемети та снайперську гвинтівку. Сепари якимсь чином дізналися, що це Олег тоді їх «вирахував» і прагнули відомсти. Залп, виявляється, дали якраз тоді, коли найманці зібралися обідати. Там, біля мисок з борщем і кашею й наздогнала їх смерть... Коли я запитую  Олега, чи не сняться йому вбиті, він відповідає: «Вони мені відіснилися ще в Афганістані».

Дивом називають високий урожай нинішнього року аграрії Харківщини, які приступили до жнив і планують мати ужинок на рівні минулого року. Щоправда, низькі ціни на збіжжя на початку жнив — буденне явище.

- Дяка Всевишньому, що він витягнув нас з біди,– говорить директор СТОВ «Гусарівське», що на Балаклійщині, Віктор Вовченко.

Восени на 1700 гектарах полів господарства, засіяних озимою пшеницею, сходів не отримали на жодному. Вихід нібито був один: прокультивувати поля й засіяти їх кукурудзою, яка уродила б по 60 центнерів з гектара, отже був би зиск. Але комерція це одне, а хліб на столі – інше, його не спечеш з кукурудзяного борошна.