Леонид ЛОГВИНЕНКО
1 2 3 45 6 7 8 9 10
18 листопада 2016
3917
Конкурс чи вибір без вибору?

У Харкові по закінченні виставки макетів пам’ятників героям АТО, визначено кращий моморіал, який буде споруджено, напевне, на майдані Захисників України. Однак, представники громадських організацій, волонтери та деякі учасники війни звернулися до голови Харківської ОДА, аби продовжити конкурс проектів. Уважають: авторам бракує нових ідей, а сам конкурс — вибір без вибору.

Здається, що в Харкові, де знаходиться вузи, у яких вчаться на скульпторів, а членами обласної організації НСХУ числиться 26 митців, проектів поданих на конкурс повинно бути навалом. Якби кожен з професійних скульпторів, як ведеться, подав по 2 проекти, то їх би було щонайменше півсотні. А якби ще й студенти в курсових роботах обрали тему АТО, то уявляєте, який натовп би стояв перед дверима журі. На жаль, кращий макет пам’ятника довелося обирати, як кажуть, з семи гірших. Не великий, як кажуть вибір.

10 листопада 2016
3340
Скороход і Тихий

Коли Скороход повертається із завдання чи навіть навчального полігону, то найбільше цьому факту радіє Тихий — руда німецька вівчарка з розумними очима. У цей момент пес дивиться на свого друга так віддано й посміхається такою широкою щирою посмішкою, що не сумніваєшся в дружбі людини й собаки аніскілечки. Удвох вони «таксували» в Пологах до вступу в добровольчий батальйон, разом пішли воювати — Тихий на чотирьох лапах, Скороход – на одній нозі.

Про те, як Леонід втратив ногу в цивільному житті, він говорить неохоче. Сталася трагедія, от і все. Це не від того, що чоловік намагається щось там утаїти зі своєї біографії. Просто Скороход така людина, яка хоче аби його вважали за  рівного з іншими бійцями добровольчого батальйону, а тому не нагадує людям зайвий раз про свою трагедію. Оце зараз він пропонує піднести мій важезний фоторюкзак й дивується, чому я не погоджуюся. Він же такий як інші: ходить в наряди, стоїть на чатах, уранці виходить на руханку (зарядку), бігає в складі підрозділу. Він хвалиться, що може понести не лише мої речі, а, мовляв, і мене самого.

24 жовтня 2016
8032
Буде свято і на нашій вулиці

Разом із українським класиком Квіткою-Основ’яненком, кобзарями, лицарями, лицедіями, німецькою слободою провели «День однієї вулиці харків’яни».

Як міг би написати найвидатніший харківець Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко: «...І чого тут тільки не було». Пісні бандуристів і кобзарів, танці українські та закордонні, лицарські бої... Проводилися екскурсії печерами під містом, мастер-класи, виставки. Пеклося, смажилося, шкварчало, булькало... Бо фестиваль.

Відбувся він саме на вулиці Університетській не випадково. З пагорба, який вона перерізає навпіл, починався Харків, коли українські козаки-черкаси прийшли сюди в середині XVII століття й на злитті річок Лопань та Харків спорудили спочатку фортецю, потім дерев’яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, а трішки пізніше в 1689 році храм Покрови Божої Матері. Згодом тут, стараннями Василя Назаровича Каразіна, українського дворянства, яке любило рідну землю не лише до глибини душі, але й до глибини кишені, засновано університет, на створення якого зібрали 800 тисяч срібних рублів. Більшість з доброчинців виявилося або колишніми учнями козака, філософа й поета Григорія Савича Сковороди, або знали його особисто. До речі, сталася ця подія в 1805 році при першому в історії Росії міністрові освіти, українцеві з Чернігівщини Петрові Завадовському.

1 2 3 45 6 7 8 9 10
Сьогодні
більше новин
delta = Array ( )