Малюки, коли граються в “хованки”, іноді міцно заплющують очі і впевнені, якщо вони нічого не бачать – то і їх ніхто не побачить і не знайде.
Представники української влади, останнім часом, грішать тим самим. Але пішли ще далі. Крім того, що самі системно заплющують очі, щоб не бачити гострих проблем, вони ще й гаряче переконують інших у відсутності цих самих проблем.
Та від ігнорування з боку влади проблема не зникає, а, навпаки, кількість внутрішньо переміщених осіб, що потребують допомоги, постійно збільшується. Вирішення її в великій мірі лягає на плечі волонтерських організацій. Вони вже звично, професійно і системно виконують функції держави в роботі з переселенцями. “Людей врятують люди” – такий вихід бачать волонтери, не відчуваючи належної підтримки з боку влади.
Ряд відомих всій країні волонтерських ініціатив зарекомендували себе як професійні, порядні, віддані команди. Чимало з них має чітке бачення шляхів вирішення тих проблем, з якими абсолютно не справляється держава. Та чи готова держава чути громадськість і залучати до партнерського пошуку відповідей?
Зараз на розгляд Верховної Ради внесено проект Постанови про залучення міжнародної експертної та донорської допомоги до розробки і реалізації комплексної державної програми щодо підтримки та соціальної адаптації внутрішньо переміщених осіб в Україні.
Хоч в тексті проекту Постанови і зазначено, що “тривалий час гідним та надійним партнером держави у захисті прав ВПО було громадянське суспільство”, в документі чітко вказано, що до розробки програми планується залучити дві сторони: а) уряд України та б) експертів з міжнародних організацій та потенційних держав-донорів.
Підсумком розробленої державної програми має стати проведення міжнародної донорської конференції в Україні з метою залучення фінансової допомоги. Чи став факт наближення до ресурсів причиною того, що ми не бачимо згадок про участь громадськості в цьому процесі – невідомо. Але він точно підкреслює неготовність посадовців будувати партнерські відносини з тими, хто фактично виконує їх обов’язки багато місяців. Це неготовність перетворювати державу зі зрозумілої їм ієрархічної структури з розмитою відповідальністю на динамічну “систему участі”. Лише така система здатна реагувати на зміни та виклики, залучати до вирішення проблем оптимальні ресурси.
Вимогами до влади при створенні довгострокових рішень щодо підтримки внутрішньо переміщених осіб мають стати дві головні: ПРОЗОРІСТЬ ТА ДОЦІЛЬНІСТЬ.
Реалізовуватись вони можуть через прості рішення:
Активне залучення громадськості (представників провідних волонтерських відповідних ініціатив) до створення державної комплексної програми щодо підтримки та соціальної адаптації переселенців.
Створення умов для участі громадськості не тільки у міжнародній донорській конференції, але й у подальших процесах прийняття рішень щодо використання ресурсів та контролю за ними.
Прозоре звітування про отримані та витрачені кошти.
Чи не єдиний наш шанс сьогодні протистояти викликам, зберігаючи людські життя та країну – це будувати державу-партнера, що визнає цінність суспільних взаємодій та заохочує їх розвиток.