ПАЛАТА №6
Якраз на святого Миколая, 19 грудня його тезці Миколі Семеновичу Баркову, ветерану Другої світової війни, який пройшов фінську, німецьку та японську кампанії й вижив, виповнюється сто років. Скажіть, хіба може бути у людини кругліша дата?
Цей день він почне як завжди: проснеться до сходу сонця, зробить зарядку, стане хвилини на дві під холодний душ (щоб аж в зубах колупало) і чекатиме рідних у гості – доньку і сина, двох онуків та правнуків. Он він приготував для них пляшку червоного кагору. Чоловік любить почаркуватися з рідними чи просто близькими людьми, які приходять у гості… Навіть тепер, у столітньому віці може випити пів чарочки горілки чи вина, але не більше. Каже, що навіть у молодому віці зайвого не вживав. Навіть на фронті, де оковитої було, хоч залийся. Не впивався, може тому й вижив.
Микола Семенович, який закінчив війну в китайському Харбіні в чині капітана, вважає страшним злочином вищого командування оті “наркомівські” сто грамів перед атакою. Людині, яка затуманила свідомість горілкою, навіть море здавалося по коліна… Скільки таких гинуло від німецьких куль. Отож капітан Барков суворо наказував старшині – перед атакою горілки бійцям не наливати. А опісля, для тих, хто залишився живим, будь ласка.
Народився Микола Семенович у Люботині на Харківщині якраз через кілька місяців після початку першої світової війни. Незадовго до цього родина переїхала сюди з Донбасу, де батько працював на Металургійному заводі. Згодом батька забрали артилеристом на ту страшну світову бійню, одним з головних розпалювачів якої була Російська імперія. Та війна забрала у нього батька. Спочатку від писав листи з полону, куди потрапив пораненим, потім пропав безвісти.
Люботин, у якому хлопець зростав сиротою, був тоді не зросійщеним містом, а українським селом, який не обійшли ні революція, ні війна. Справді, то була не громадянська, а перша українсько-російська війна, у якій, як і тепер, більшовицька Росія заперечувала свою участь. На Україну, незалежність якої червона Російська імперія спочатку визнала, посилалися цілі полки під виглядом українських. Таких собі “ввічливих червоних чоловічків”. Це вам нічого не нагадує?
Згадує Микола Семенович і те, як Нестор Іванович Махно (великий каже полководець) ішов мимо Харкова через Люботин на Полтаву. Ніби вчора це було. Пам’ятає, як глузували з більшовиків місцеві чоловіки: “Тікайте, казали, червонопузі, бо он іде батько Махно, то лихо вам буде”.
Але червоні перемогли – підступністю і жорстокість. І почали наводити свої порядки. Спочатку зруйнували церкву на залізничній станції, потім якийсь Герострат підпалив інший храм. З трьох церков тоді залишилася одна в Старому Люботині, де й вимолювала у Бога янгола-охоронця для сина його мати. Він міг би не раз загинути, але за шість років війни, навіть серйозно не був поранений.
З тими далекими подіями світлий розум столітнього чоловіка проводить багато паралелей з нашим часом. Он, каже, фінська війна дуже схожа не те, що твориться у нас на Донбасі. Сталін також організував на території Фінляндії “народну республіку” й відкраяв у фінів частину території. Щоправда, шапками закидати країну з малою чисельним народом тоді Росії не вдалося. Чимало російських солдатів замерзло, багато їх було знищено фінськими диверсійними групами і снайперами, які сидячи на соснах, вибили майже усіх командирів радянської армії. Якщо фіни втратили 25 тисяч убитими й 40 тисяч пораненими, то втрати СРСР були жахливими – близько більше мільйона двісті тисяч чоловік. Історія, яка ніколи й нічому росіян не вчить, знову повторюється в Україні.
Про війну з нацистами, на якій здобув півтора десятка бойових нагород і був контужений, Микола Семенович згадувати не любить. Особливо ображається, коли ту війну називають Великою Вітчизняною. Каже: «Яка вона вітчизняна? Два авантюристи — Сталін і Гітлер — спочатку дружили, потім чомусь побили горшки, а народи за це розплатилися мільйонами життів». Ветеран переконаний, що, попри всю радянську пропаганду, люди це навіть тоді розуміли. Для нього це стало очевидним, коли пізніше згадував, як, служачи в армії, чув розповіді комісарів про спільний німецько-радянський парад у Бресті, який після завоювання й розподілу Польщі приймали автор бліцкригу Гудеріан та розстріляний пізніше радянський генерал Павлов.
Найкращий доказ нелюбові до Сталіна – це те що в армію генерала Власова, який воював за німців, добровільно вступило більше мільйона росіян. Історія не знає подібних прикладів, щоб така велика армія воювала на боці ворога. Микола Семенович зауважує, що РОНА Власова воювала під теперішнім російським триколором, а її бійці носили смугасту Георгіївську стрічку.
Пам’ятає також, як під час війни доля закинула їх до російського села, через яке його дорога лежала до Гороховецьких військових таборів. Там вони навіть не могли знайти де обігрітися, бо їх не ускали. А був січень. Урешті-решт, після погроз старшини вибити двері, їх впустила в хату господиня. Усі 20 хвилин, поки вони грілися, жінка на чому стоїть світ, кляла Сталіна і їх, армійців. А це був, уявіть собі, 1942 рік!
— Отож не все так просто, як здається на перший погляд,- підсумовує ветеран.
Це він вже натякає на Путіна, який нібито має величезну підтримку серед росіян. Мовляв, якщо тільки з’явиться найменша можливість, Росія розпадеться на незалежні держави, залишиться від неї територія – від Москви до Смоленської області.
Микола Семенович порівнює Путіна з Гітлером. Мовляв і той і інший прагнув завоювати Росію, Україну та Європу. Щоправда, навіть Гітлер не додумався посилати бандитів за гроші чинити розбій в іншій країні. Так, мовляв, не роблять серйозні політики.
— Путіна потрібно зупинити всім миром,- каже Микола Семенович.- Земля – це наш спільний дім, а він хоче перетворити її на пустелю. Якщо дозволити йому це зробити, то він розв’яже бійню, де втрати будуть набагато більші ніж під час Другої світової.
На думку Миколи Семеновича, найгуманніший вихід, запровадити цього новітнього Гітлера до божевільні – нехай, мовляв, у “палаті №6” він планує свої загарбницькі операції.
— Ще не родилася людина, яка б перемогла волю до життя і свободи, а ми – свободолюбивий народ,- пророкує перемогу українців ветеран.- Росія вже 200 років ніяк не може здолати чеченців, а ми ж не Чечня.
Щоправда, Микола Семеновивич каже, що для перемоги не потрібно шкодувати фізичних і духовних сил. А особливо не лінитися думати й працювати. Власне, до цього закликав його улюблений Цицерон.
— Він був мудрою людиною, тому його пам’ятають ось вже дві тисячі років – каже Микола Семенович.- А Леніна й Сталіна через два десятиліття забудуть взагалі…