Ти не маєш права щось вимагати. Вся влада від бога, а монополія на бога належить саме їм.
Один із аргументів проти мітингів і страйків: потрібно працювати. Потрібно працювати, - говорить влада. Потрібно працювати, - підхоплюють бюджетники. Потрібно працювати, - погоджуються з ними журналісти, що працюють на владу, промиваючи мізки бюджетникам.
Виробничі паузи, по ходу, можна робити лише на час офіційних мітингів, куди влада зганяє і журналістів й бюджетників. Увесь інший час потрібно працювати. Це навіть не обговорюється. Вони потребують твоєї задіяності на час повного робочого дня. Вони потребують твоєї трудової дисципліни. Вони потребують твоєї робочої сили. При цьому ніхто з них не буде говорити про власні прибутки, про збагачення за рахунок бюджету, про розпил державних коштів, про свої літаки й гелікоптери.
Говорити будуть про стабільність, про порядок, а передусім – про твої обов'язки. Щоби ти ніколи не забував про те, що зобов'язаний їм. Ти зобов'язаний працювати, ти зобов'язаний підтримувати, ти зобов'язаний бути лояльним. Ти зовсім не зобов'язаний мати свою думку, ти аж ніяк не зобов'язаний її висловлювати, і вже напевне ти не зобов'язаний розраховувати на те, що вони до твоєї думки прислухаються. Ти маєш бути вдячний за робоче місце, навіть якщо воно не може тебе прогодувати, ти маєш бути вдячний за можливість отримати освіту, навіть якщо її доводиться не так отримувати, як купувати, ти маєш дякувати за пенсію в сто баксів, за всю ту машину, яка годується твоєю працею – за всіх цих правоохоронців і суддів, депутатів і податкових інспекторів. Ти маєш дякувати за те, що вони не додушують тебе до кінця, що вони принаймні імітують пристойність та цивілізованість. Маєш дякувати за можливість зводити кінці з кінцями, стояти тихенько осторонь, не знаходитись за гратами. Навіть якщо опинишся за гратами – маєш дякувати за гуманність їхньої судової системи, за можливість майже завжди відкупитись, за відсутність до тебе претензій після того, як відкупишся.
Ти не маєш права говорити про права. Ти не маєш права щось вимагати. Вся влада від бога, а монополія на бога належить саме їм. Тому жодного права на незадоволення, жодного права на обурення, жодного права на спротив. Ти маєш працювати. Ти маєш утримувати цю систему. Вони готові апелювати до будь-чого, але перш за все до твоєї совісті. Адже в них і так усе добре. А ось що буде з пенсіонерами? Що буде з незахищеними соціальними прошарками? Що буде з дітьми та молоддю? Хіба не ти маєш про це весь час пам'ятати? Хіба це не частина твоєї відповідальності?
Тому головне – працювати.
Навіть якщо ти розумієш, що вони все розтягують, навіть якщо сам при цьому отримуєш крихти, навіть якщо не маєш жодних ілюзій щодо справедливості та прозорості фінансових перерозподілів у цій країні. Це не твоя справа. Твоя справа – працювати: щодня, від дзвінка до дзвінка, не замислюючись і не опираючись. Ти маєш весь час пам'ятати, скільки на тобі відповідальності, скільки обов'язків та боргів. Вони краще за тебе розуміють, як багато важить твоя лояльність і твоя слухняність, наскільки вся ця їхня неповоротка машина зав'язана на твоїй співучасті, на твоїй підтримці. Так що ти навіть не уявляєш, які особисто в тебе є можливості. Та й не треба тобі цього знати. Ти головне працюй.
Сергій ЖАДАН