статті

Українці в "єгипетському полоні"

29 березня 2011
2764
Поділитися:

Бурхливі події в арабських країнах півночі Африки привернули увагу світу. А як вони дійшли до такого життя? Не знаємо, не бували. Але згадуються розповіді тих, що там гостювали і навіть полюбляли гостювати.
 
Давні розповіді уже не повторюються, тим корисніше проаналізувати їх хоч заднім числом. За правління Кучми сформувалася верства людей, що вважала себе «елітою». Здобувши матеріальний достаток, несумірний з фізичною та інтелектуальною працею і незіставний з рівнем життя співгромадян, – вони вважали що так треба і що того їм замало. Почалася гонитва за «престижами», «рейтин­ґами», «золотими фортунами», стало модним вибиватися в «люди року».
 
Допитливці дістали змогу поїздити різними країнами та порівняти «умови тут» з «умовами там».
 
І що цікаво: діячі в Україні, бізнес яких доморощеною «рейтинґовою аґенцією» визнавався відповідним європейським стандартам, розгортати справу в Західній Європі не поспішали. «Улюбленці фортуни» все розуміли: їх там ніхто не чекав. У країні з цивілізованим урядуванням треба звикати до соціальної відповідальності підприємництва, забезпечувати працівникам справді європейські соціальні стандарти.
 
Щоправда, активні й добросовісні українці знаходили в розвинених країнах прийнятні для себе «правила гри», скромно поодинці вписувалися в їхні порядки та успішно розвивали справи, до яких лежала душа.
 
А от запаніла ретрокомуністична номенклатура вела свої справи у створених для неї в Україні специфічних умовах. Зате на відпочинок стала вчащати в екзотичні країни, серед яких помітне місце зайняв Єгипет.
 
Грань виживання
 
Стереотипний образ створено в досі популярній кінокомедії: «руссо-турісто-обліко-моралє». Звичайно ж – «руссо». Живучи в Україні, ця публіка ніколи не ототожнювала себе з Україною. Із замилуванням розповідали мандрівники, як місцеві жителі запобігали перед ними – аби тільки в них купили якусь пам’ятну дрібничку. Прості торговці намагалися говорити по-російському, де-не-де надписували щось російською мовою та зовсім не цікавилися: а чому це туристи нібито з України не проявляють ознак українськості?
 
А чи не відчували скоробагатьки з України щось рідне в Єгипті? Адже зашугані українці, зустрівши десь заїжджого «обліко-моралє», теж не ставили йому зайвих запитань. Чому, живучи в Україні, він дотепер вважає нижчим за свою роздуту пихатість сказати що-небудь по-українському? Чому він, регулярно катаючись на Близький Схід, досі не вивчив хоч декілька фраз арабською мовою? Такі запитання не спадають на думку ані знедоленим єгиптянам, ані пожебраченим українцям. Вони скоріше свій язик наламають на забаганки «руссо-турісто», аби тільки від нього перепала якась копійчина на день до вечора.
 
У період кучмівського панування принижували українців чиновницьким самодурством і знущалися пустопорожньою демагогією. Затримали зарплатню, не дали пенсію – зате яке щастя, коли погашають заборгованість «повністю за минулий рік у розмірі п’ятдесяти відсотків від заборгованої суми»! Вимикають електроенергію – зате яка благодать, коли світло з’являється знову «у визначеному порядку, за віяловим графіком»!
 
Політикою кучмізму людей цілеспрямовано привчали до того, що людські умови життя – не щось само собою зрозуміле, чого слід вимагати; а нібито привілей, який ще треба у влади заслужити, а ще краще – принижено в неї виканючити. І неодмінно голосувати за неї, бо інакше, мовляв, ще гірше буде.
 
Так для великого народу посеред Європи на рубежі другого і третього тисячоліть по Різдві Христовому готувався новий «єгипетський полон».
 
Перший прорив
 
Такій владі українці видаються смішними і в той самий час страшними. Смішні – це коли вони нібито прагнуть догодити і ніяк не можуть; нібито стараються заговорити чисто «по-панському» і ніяк не вміють. Страшні – то коли за видимою «невправністю» чи зовнішнім «невмінням» раптом проглядаються їхнє глибоко усвідомлене небажання запобігати перед гнобителями, зрілий спротив приниженню власної гідності.
 
Спілкуючись із земляками вдома, любителі єгипетських мандрів порою дивувалися: як це можна жити на пенсію (свого часу і таке було) 140 гривень на місяць? Однак подив новоявлених «хазяїв життя», можливо, навіть щирий, ніяк не переростав у їхню громадянську позицію та в діяльне бажання щось у країні змінити на краще. Убога «стабільність» була їм вигідна.
 
Тим-то й страшним став владній верхівці «Нетиповий Прем’єр», коли він з’явився в українському політикумі на початку 2000-х років і раптом почав ставитися до людей по-людському. «Нетиповий Прем’єр» – таке образне ім’я дала йому Ліна Костенко в романі «Записки українського самашедшого».
 
Та ще страшнішими для верхів стали українці, які почали масово розуміти, що людяність і справедливість – не виняток, а норма, – і повірили, що утвердження здорового глузду можна добитися своїми силами.
 
Немає сенсу гадати, хто на кого більше схожий: єгиптяни на українців чи українці на єгиптян. Тепер, думається, у скоробагатьків з наших місць уже не таке зверхньо-поблажливе ставлення до єгипетського народу, як було раніше. Мимоволі це позначається і на їхньому ставленні до українців – так само їм чужих та безмежно далеких, страшних у своїй непередбачуваності – немов ті загадкові єгиптяни. Хто роками змушений жити менш як за два долари на день, хто за благо вважає всяку подачку від багатенького дяді, – такі довготерплячі люди, виявляється, спроможні на різкі несподіванки.
 
Українці спробували вийти з «єгипетського полону» у 2004 році, і та вдала спроба вразила весь світ. Її назвали Помаранчевою революцією…
 
Перспективи реваншу
 
Тим часом у п’ятирічних мандрах українці десь збилися з дороги і кудись приблукали пустелею. Наглядачі радо прийняли бранців після повернення у старий барак та заходилися зміцнювати режим.
 
Ще бігають автомобілі з написом «Сільська медицина» (не пропадати ж добру!), але за переднім склом тепер уже стоїть прапорець Партії регіонів з написом: «Янукович – наш президент».
 
Ясно, що їхній, а то чий же ще… І щоб не було сумнівів у їхніх справжніх намірах, за придбання отих машин про всяк випадок завели кримінальну справу.
 
Неодмінна вимога реваншистів – знищити систему самопорятунку й самозабезпечення простих людей, щоб ті не відчули себе надто самостійними та не зібралися з силами для нового прориву на волю. На обрії знову замаячили два долари в день.
 
Роззирнулися українці, куди вони прийшли, – той самий «полон єгипетський».
 
…Аж раптом на початку 2011 року повстали народи Північної Африки. Утік із Тунісу ненависний президент Зін аль-Абідін бен Алі, який правив країною 23 роки. І самі єгиптяни, які три десятиліття терпіли президента Хосні Мубарака, теж змусили його до відставки.
 
Українці тепер пильніше приглядаються, як дають собі раду тунісці й ті ж таки єгиптяни, стали уважніше прислухатися до слів місцевого президента.
 
У швейцарському місті Давосі на економічному форумі наприкінці січня Віктор Янукович сказав: «Ми бачили, що сталося в Тунісі. Підвищилися ціни на продовольство, піднявся народ Тунісу проти влади, почалися дії, які зірвали там стабільність. В державі, яка зовні була стабільною».
 
Отже, визнається, що так звана «стабільність» деяких режимів буває чисто зовнішньою, показною. Вона запросто «зривається» діями народу, коли підвищуються ціни на продовольство. Але народ в Україні пам’ятає також нерозкриті вбивства та зникнення людей, залишені без наслідків «випадіння» затриманих з вікон міліції. Люди можуть піднятися і не через дорожнечу та брак наїдків і напоїв, а через нестачу в державі прав і свобод.
 
Однак це невтямки верховним головнонаглядачам, бо виходить за межі їхніх понять.
 
Коли розцвіте український жасмин…
 
…Бурхливі зміни в арабських країнах десь уже назвали Фініковими революціями. Фінікові пальми у нас не ростуть, як не ростуть, до речі, й помаранчеві (апельсинові) дерева. Зате є в Україні свої прекрасні квіти: півонії, садовий жасмин, жоржини, зрештою – чорнобривці.
 
Попри всі відмінності, між українцями та єгиптянами помічається багато спільного. Схожі умови соціального гноблення, подібні прагнення його позбутися. Таких прагнень боїться влада, яка спершу безпосередньо показує повне нерозуміння сутності подій та свою панічну реакцію, – а потім старанно вдає, нібито її це аж ніяк не стосується.
 
Схожість умов, звісно, надихає, – але зовсім не означає, що нинішня активна поведінка єгиптян має правити українцям за приклад. Перед тим терпіти тридцять років заплановані злидні та сваволю – даруйте, це вже більше не для нас. Не маємо на те ані часу, ані охоти. Набувши власного досвіду, ми воліємо негайно припиняти наругу над людською, громадянською та націо­нальною гідністю.
 
Врешті-решт, ми звикли, що наш садовий жасмин квітне в Україні щороку. І немає жодної потреби відкладати насолоду від його цвітіння десь аж літ на тридцять.
Євген ХОДУН. Для Главное™

Якщо ви помітили орфографічну помилку в тексті, виділіть її мишею та натисніть Ctrl+Enter

Бажаєте першими дізнаватися про головні події в Україні - підписуйтесь на наш Telegram-канал


12 серпня 2022
більше новин
delta = Array ( [1] => 0.00041508674621582 [2] => 0.087372064590454 )