Звання, посада, підрозділ: прапорщик, начальник військового наряду (командир відділення) 2-го відділення 1-го спеціального патрульного взводу спеціальної патрульної роти 1-го патрульного батальйону 23-ї окремої бригади охорони громадського порядку Національної гвардії України (військова частина 3033) Південного оперативно-територіального об’єднання.
Дата і місце народження: 27 лютого 1985 року, м. Запоріжжя.
Дата і місце загибелі: 24 серпня 2014 року, с. Новоіванівка, Амвросіївський район, Донецька область.
Обставини загибелі. 24 серпня 2014 року колона бійців Національної гвардії України потрапила в засідку бойовиків поблизу с. Новоіванівка Амвросіївського району. Загинув разом із С. В. Добровольським та М. В. Барановим.
З того часу вважався зниклим безвісти.
Був похований у безіменній братській могилі.
10 жовтня 2014 року ексгумований пошуковцями місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») — волонтерами всеукраїнської громадської організації «Союз «Народна пам’ять» та представниками Національного військово-історичного музею України — і привезений до м. Дніпропетровськ (нині Дніпро). Упізнаний за тестами ДНК.
Похований 20 червня 2015 року у м. Запоріжжі, яке за роки служби стало йому рідним.
Нагородження: Указом Президента України № 546/2015 від 15 вересня 2015 року «за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
На стіні контрольно-пропускного пункту рідної частини на честь героя відкрито меморіальну дошку, його ім’я навічно зараховано до списків військової частини 3033.
Борис закінчив школу та ПТУ. Потім відбував строкову службу в м. Харкові. Саме тоді Борис вирішив пов’язати своє життя з професійною військовою службою, як і старший брат Сергій.
За час служби зарекомендував себе добросовісним військовослужбовцем, вірним товаришем і надійним другом. Товариші по зброї завжди рівнялись на Бориса, для них він був взірцем. Командири доручали йому відповідальні завдання, оскільки були впевнені: воїн виконає своєчасно і якісно.
У день 23-ї річниці Незалежності України прапорщик Борис Грязнов разом зі співслужбовцями мав прибути до м. Маріуполя.
Але військова колона потрапила в засідку.
Гвардійці, озброєні лише стрілець- кою зброєю, дали гідну відсіч сепаратистам, які гатили з крупнокаліберних кулеметів, мінометів та БМП. У тому бою прапорщик Борис Грязнов героїчно загинув, до кінця виконавши свій військовий обов’язок.
Брат загиблого Героя, військовослужбовець військової частини 3033, прапорщик Сергій Грязнов згадує: «Мій брат від самого дитинства був дуже спокійним і врівноваженим хлопцем, добре навчався, мав добрі стосунки в школі. Його поважали однокласники, а вчителі доручали від- повідальні завдання, з якими Боря легко справлявся.
На його вибір пов’язати своє життя з Національною гвардією в якійсь мірі вплинув я. …Відслуживши строкову у військовій частині 3033, я підписав контракт, щоб продовжити військову службу.
Борисові служба в лавах військ правопорядку давалась легко і дуже подобалась, тому він вирішив перейти на службу за контрактом, присвятивши своє життя служінню українському народу. …Коли розпочались бойові дії на Сході України, мій брат навіть думки не припускав, щоб відмовитись чи за будь-якими причинами не їхати в те відрядження, а, навпаки, казав: “Хто окрім нас захистить Батьківщину? Ні, Донбас ми просто так не віддамо!”
Таким я його пам’ятатиму завжди: чесним, рішучим, мужнім, справжнім сином своєї держави».
Герои АТО