Замість того, аби під час фестивалю «Слобожанські передзвони» влаштувати концерт удома, в затишному будинку культури, самодіяльні артисти Ізюмщини виїхали в зону АТО, аби порадувати музикою, піснею танком українських воїнів.
Цього року обласний фестиваль народного мистецтва "Слобожанські передзвони" серед обласних заходів з відзначення 25-ї річниці незалежності України. Почалися вони з проведення обласного конкурсу з виготовлення ляльки-мотанки «Слобожанський хоровод», мета якого – відродження слобожанських традицій. Другий етап – обласний огляд-конкурс аматорів народного мистецтва Харківської області «Слобожанські передзвони». У огляді, який почався у квітні й закінчується в останній декаді червня взяли участь дорослі, дитячі та юнацькі творчі аматорські колективи та окремі виконавці закладів культури, спеціалізованих початкових мистецько-навчальних закладів з 27 районів та 5 міст Харківської області. Ізюмському району випав жереб виступати майже у кінці списку фестивальної програми. Свій концерт під завісу фестивалю вони вирішили показати бійцям одного з підрозділів 81-ї десантно-штурмової бригади, які сьогодні воюють на донецькому напрямку. Запросили також на фестиваль гвардійців з батальйону імені Серігія Кульчицького, прикордонників, місцевих волонтерів, сиріт-переселенців, котрі мешкають по сусідству в таборі відпочинку. Тобто, за словами ведучої концерту Катерини Малютиної, вирішили не варитися у власному соку, а поділитися мистецтвом з тими, кому воно сьогодні набільше потрібне — із захисниками України.
Понад десять років тому, коли фестиваль з назвою «Слобожанські передзвони» заснували, він також був виїзним. Кожен район по черзі певного дня вивозив артистів до обласного центру, аби на людей подивитися і себе показати. У Харкові з його університетом мистецтв, академією культури, академію мистецтв і дизайну, коледжем культури, та ще кількома десятками вишів, театрами музкомедії, оперним, драматичними, самодіяльністю десятка палаців культури підприємств не бракувало глядачів зі смаком. Вони були неабияким стимулом для аматорів районного рівня, котрі повернувшись дому, бралися за культурну роботу з новими силами, натхненням та ідеями.
Останнім же часом «Слобожанські передзвони» не виїздять за межі своїх районів. Зміна концепції фестивалю, перш за все, пов’язана нібито з браком коштів, які потібно було десь знайти на те, аби привезти артистів до Харкова й орендувати там сцену для виступу. За відсутності фінансування з обласного бюджету увесь тягар лягав на РДА та місцеве самоврядування. Тепер, коли фестиваль «невиїзний», керівництву районів стало легше його проводити як організаційно, так і фінасово. Журі виїздить на місце, ставить свої бали, які потім плюсуються у загальному рейтингу районів, що тішить керівництво тих регіонів Харківщини, яким присудили перші місця й засмучує невдах.
Зекономивши ж кошти, потрібні на гастролі, фестиваль, як на мене, втратив свої попередні переваги. Головний недолік такого підходу той, що район готує концерт, як на мене, переважно для журі з Харкова, яке має оцінити рівень концертних номерів, що їх уже не раз бачили ті, хто в залі, переважно бюджетники та мешканці райцентру. Отож виникає запитання: чи варто проводити фестиваль у такому, «домашньому форматі» – самі для себе?
Ізюмський район єдиний вирішив виїхати з фестивалем в АТО. Звісно, це потребувало певних затрат. Однак за підтримки села Бугаївка місцевого господарства їм це вдалося. А район же не найбільший і не найбагатший в області, якщо врахувати, що місто Ізюм — обласного підпорядкування, й окремо бере участь у фестивалі. В інших районах чимало господарств, які заможніші за бугаївський СК «Восток» і могли би також посприяти гастролям земляків.
Не знаю як оцінить концерт ізюмців журі, яке запізнилося майже на годину (кажуть, що десь там їхнє авто заблокували на Дні Ізюма який також святкувався у цей день) й пропустило 5 номерів програми, але найвищою оцінкою для артистів, за їх словами, не офіційна похвала чиновників від культури й присуджене членами журі місце, а, кажуть артисти, сльози на очах у публіки. До речі, сльози бриніли на очах у воїнів із, здавалося, зашкарублими на війні душами. Тих, до кого ось вже більше двох років їздять танцюристи, вокалісти, оркестранти з села Бугаївка, які і на цей раз складали культурне ядро району, довкола якого оберталися інші районні артисти. Окрім концерту, було важливе спілкування за солдатським борщем і кашею, якими від щирого серця пригостили артистів бійці.
Хіба в такому разі важливо, яке місце ти посядеш?
На фото автора: захисники — нацгвардієць Василь Шухевич та настаріший артист з Бугаївки Григорій Олександрович Казюта.
