Жовтенький французький тягач "Marmon" з польовою кухнею на причепі, розміщений мною на початку фотоальбому, показували в 2014 році майже на всіх російських пропагандистських каналах. Ця техніка там була свідоцтвом того, що численні легіони НАТО воюють у складі українського війська.
Пам'ятаєте ж негрів на українських блокпостах і галоші з польськими прапорами? Однак, "Marmon" ніякого відношення до Північно-атлантичного блоку не має, хіба що виготовлено тягач у Франції. Його десь з рук і придбав керівник господарства "Восток" Андрій Ровчак з села Бугаївка. Він плапував у кухні, причепленій до авто, прямо на полі під час посівної чи жнив варити борщі, гуляші та узвари, аби не возити обіди механізаторам з села, яке неблизько. Однак перший обід зварили не під час весняно-польових робіт, а у перший день війни 13 квітня. 12 числа терористи Гіркіна захопили Слов’янськ, а 13 підрозділ Нацгвардії у складі 80 чоловік двома гелікоптерами висадився на горі Крем'янець біля Ізюма, щоб спорудити блокпост на шляху вторгнення ворога до Харківської області.
У хлопців тоді за душею не було нічого. Якби не Ровчак, то й голодними гвардійці були. Ця кухня, причеплена до "Marmon", бувало, годувавла за день до 2 тисяч вояків! Пшоно, м'ясо, олію та інші продукти надходили з комори господарства. З 13 квітня до кінця серпня 2014 року військо знаходилося на утриманні Бугаївки. Та й зараз, коли танкісти й артилеристи опиняються на залізничній станції Ізюм, висадженні, вважай, у полі, то "Mapmon" поспішає туди з обідом, не чекаючи запрошення.
Вирушаючи в зону АТО з концертами бугаївці також іноді беруть автівку з польовою кухнею. Не завжди ж є можливість у війську нагодувати усю "фронтову бригаду". Як от цього разу, коли народні артисти побували в гостях у вояків з 81-ї ДШБ, та 27-ї артилеристської бригади. Хоча артилерія і відведена від лінії розмежування, а в хлопців роботи чимало. Запевняють: кожен день вони перевіряють техніку та прогрівають двигуни САУ. Ситуація ж на передовій тривожна, ворог підтягує бронетехніку.
Стосовно Бугаївки, то правду кажучи, їхня ударна сила (нехай думають, що НАТО) не лише кухня, а її люди. Уявіть собі, кількадесят концертів вони дали для вояків – ці учителі, учні школи, медики, доярки, механізатори… Пам'ятаю, як заслужені відмовлялися туди їхати. А ці люди співали, танцювалти за спасибі. Їхали ж не з порожніми руками, а рибою, медом, сиром, яловичиною, пиріжками, пшоном, гречкою, солодощами та ін. Як волонтери!