Слово «вибори» має в Україні якесь магічне значення – здавалося б, розумні, адекватні, відповідальні люди, тільки но почувши звучання цих трьох складів, змінюються настільки, що часто-густо навіть повірити важко, що ще місяць тому ця людина спокійно і доброзичливо спілкувалася з оточуючими, висловлювала конструктивні пропозиції.
До речі, що цікаво, таким незрозумілим чином «магічне» слово діє лише на окремих політиків – у інших громадян, судячи з усього, є до цього імунітет. А от з деякими політиками інша річ – неважливо, чи то місцеві вибори, чи то загальноукраїнські, чи бере особисто окремо взятий політик участь у них, чи ні – людина кардинально, до невпізнавання змінюється і стає самим собою лише через деякий час після дня голосування.
Перетворення розпочинаються за якийсь час до дня «Ч». Перші симптоми у політиків-оборотнів однакові: вони якомога далі намагаються дистанціюватися від відповідальності, від влади, тимчасово, але досить швидко, перестрибнути в «жорстку» опозицію. А далі розпочинається змагання в ораторських та письменницьких здібностях. Простіше кажучи, у творах на тему «Як я можу забезпечити вас манною Небесною в один момент по всіх напрямках і на всіх рівнях».
І дехто з тих, на кого не діє магія «виборів», в черговий раз вірять словам цих політиків, слухняно кивають головами та йдуть ставити галочки в «правильному» квадратику бюлетеня. Ці люди щиро сподіваються, що красномовні політики виконають свої обіцянки. А, в той же час, ці псевдопатріоти від політики чудово розуміють, що виконати все обіцяне просто неможливо, тим більше, навіть мети собі такої не ставлять. У них ціль одна – виграти вибори.
В Верховній Раді ці перевтілення та метаморфози найбільш помітні, адже кожен українець має можливість слідкувати он-лайн за тим, що відбувається у залі під куполом. І громадяни, які хоча б зрідка дивляться засідання Парламенту, вже могли помітити різницю: деякі фракції, окремі депутати, які ще не так давно вели себе достатньо конструктивно, зараз займаються лише тим, що критикують, критикують, критикують… Президента, Уряд, колег по Раді… Та неважливо навіть кого, аби б заявити, що всі навколо погані, одні ми білі та пухнасті.
От і маємо заклики від самих же народних депутатів до українців розігнати Раду до біса – навіщо таке терпіти, … і багато інших популістських висловів і гасел. Звичайно, в заклику не озвучується, що його-надзвичайного треба обов’язково переобрати під час наступних виборів. Не озвучується, але йде лейтмотивом всіх виступів…
Мабуть, це оптимальний варіант, що до виборів Рада більше не буде проводити пленарні засідання, бо деякі колеги занадто відволіклися від порядку денного і займаються лише «найвищою» справою – виборами.
Навіть не віриться, що це той самий склад Верховної Ради, який ще декілька місяців тому працював активно, продуктивно, розглядаючи законопроекти з точки зору здорового глузду, а не політичної доцільності. Дуже хочеться вірити, що під час наступного пленарного тижня, вже після дня «Ч», «магія» зникне і в Парламенті знову закипить робота. Адже за цими виборчими перегонами ми змарнували досить багато часу та не прийняли величезну кількість вкрай важливих Законів, і згаяний час ще доведеться надолужувати.